Останній рейс
- Автор: Суслов Владлен Олексійович, Росин Вениамин Ефимович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Останній рейс». Краткое содержание книги:
Щербина і дружинники метнулись до машини. Ось вони поруч… Лунко тріснув постріл, машина рвонула з місця і зникла. На асфальті лишився непритомний Щербина і розгублені дружинники.
Чимало зусиль доклали працівники міліції, перш ніж натрапили на слід злочинної зграї. Допомогли їм у цьому й діти, хоч вони спочатку пішли хибним шляхом.
Книга широко розповідає про самовіддану працю людей в синіх шинелях.
Доводи були досить обгрунтовані, і Діма завагався.
— Хай за Поніманський стежить будь-хто з вас. Я не наполягаю, — великодушно запропонував Володя. — Я хочу лиш одного: щоб було якнайкраще.
Нарешті Діма згодився, і справа пішла швидше. Домовились: Альоша стежить за тим, хто вийде перший; за другим — Діма, а за Поніманським — Володя.
Хлопці вибрались на вулицю і, розійшовшись у різні боки, почали стежити.
Довго чекати не довелося. Перший показався Тетеря.
Заздалегідь домовленим сигналом — піднесена ліва рука — Альоша дав товаришам зрозуміти, що він побачив незнайомця і йде за ним. Знову відчинилися двері і з'явилась огрядна постать в кітелі… Настала черга Діми.
Вийшло так, що за Тетерею йшов Альоша, за Альошею — товстун, за товстуном — Діма. На розі товстун наздогнав Тетерю. Вони зупинились і почали про щось жваво розмовляти. Зупинились і хлопчаки. Альоша закам'янів біля вітрини з «Пионерской правдой», а Діма, не вигадавши нічого кращого, шмигнув у «Гастроном» і стежив за товстуном через вітрину.
До Альоші долинали уривки розмови.
— Не хвилюйся, Петю… Все буде добре… Пробач, коли що не так. Сам розумієш… Приїжджай. Чекаю на вокзалі.
— Хай буде по-твоєму… Я пішов… Чекай до одинадцятої, Гнате Онуфрійовичу…
Альоша запам'ятав, що незнайомця, за яким він стежить, звуть Петром, а другого –
Гнатом Онуфрійовичем. Треба не забути записати в журнал НПВБ.
Товстун постояв хвилину-другу, дочекався, поки Тетеря зникне за рогом, і вскочив у тролейбус номер десять, що йшов за маршрутом: Загорська площа — вокзал. За ним — Діма.
НА ДРУГІЙ ДАЧНІЙ
Втягнувши голову в плечі, глибоко заклавши руки в кишені, Тетеря простував вулицею. Поминувши зоопарк, він вийшов на Кузнечну. Альоша тримався на відстані двадцяти-тридцяти кроків позаду. Коли вони наблизились до цементного заводу, вже посутеніло. Тепер Альоша лише по білій плямі піджака здогадувався, де незнайомець. Боячись спустити його з ока, Альоша скоротив відстань.
А коли з-за величезних, застиглих темним громаддям корпусів заводу величаво виплив щербатий диск місяця, заливши все довкола сріблястим світлом, хлопець відстав. «Дивно, він начебто йде до мене, — розмірковував Альоша. — Певно, Поніманський послав його до Матвійовича з якимсь завданням…»
Коли вони опинились біля університету, в Альоші вже не було сумніву: Тетеря прямує до Півня. Але, на його подив, Тетеря пройшов мимо.
«Хитрий… Не відразу завернув до Матвійовича. Пройде трохи далі і повернеться», — подумав Альоша і, наче тінь, прослизнув у підворіття, сховався за напіввідчинені чавунні ворота. Секунда, друга, третя… Альоша занепокоївся і, притиснувшись до теплої стіни, яка не встигла охолонути після денної спеки, обережно визирнув. Невідомий наче в воду впав… Хлопець метнувся в один бік, у другий. Нарешті біля перехрестя він побачив білий піджак. Саме в цей час Тетеря звертав на Червонозоряну. Альоша знав тут кожний будинок, мало не кожну дірку в паркані. Адже цією вулицею вже не один рік він ходить до школи.
«З усього видно, Півень тут ні при чім, — зметикував Альоша, — але все ж таки, куди він? Може, тут поблизу мешкає хтось з їхньої зграї?..»
Тетеря проминув огорнуту темрявою школу. Через кілька будинків він зупинився і подивився на номер. Вулиця, і вдень тиха, цієї пізньої пори була зовсім безлюдна, і до Альоші долинуло: «Сорок п'ятий… Отже, на другому боці…»
«Чого зупинився біля Вітьчиного будинку? Невже він до Валентина Филимоновича? Ну що в того спільного з монархістами?! Та що я? Зовсім з глузду з'їхав, всіх гуртом у монархісти записую. Просто шпіономанія якась…» Незнайомець пройшов повз палісадник і зупинився. Альоша завмер. Страшний здогад приголомшив його: Поніманський вистежив Вітю! Авжеж!.. Так воно і є… Адже він розмовляв з Поніманським, а той, досвідчений конспіратор, відразу розкусив, в чім справа, і послав цього головоріза розправитися з Вітею… Що робити?
В скрутному становищі був не лише Альоша. Вагався і Тетеря. Він пішов від Макогона з непохитним наміром примусити ревізора віддати компрометуючі його накладні. Дорога від Загорської до Червонозоряної була не близька, і Тетеря мало-помалу взяв себе в руки, заспокоївся. Становище вже не здавалося таким страшним і безнадійним. На думку йому спали припущення Чернушкіна. Може, справді обшук не пов'язаний з ревізором, а винна у всьому його дружина?.. Сам того не помітивши, Тетеря спрямував свій гнів на неї. Підійшовши до будинку Сахна, він вирішив, що даремно гарячкував. Перш за все треба дізнатись, чим викликано обшук; якщо навіть дружину арештували, це ще не біда. Але в міліції вона може розповісти, де сховані коштовності і ощадні книжки! Ця думка так злякала його, що Тетеря, забувши про все, заквапився до себе додому.