"Володар Всесвіту"
- Автор: Дашкиев Николай Александрович
- Год: 1955
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «"Володар Всесвіту"». Краткое содержание книги:
Петерсон подумав про це, і в нього затерпло серце: та він же дослівно повторив те, що пропонують комуністи!.. Зброя проти зброї. Знищити монополістів…
То яка ж тоді рація мучитися, мріяти, існувати лише заради майбутнього чудесного інтегратора?
Джек ішов усе повільніше й повільніше. Зупинився, позирнув назад.
Нью-Йорк, місто-велетень, місто-хижак, поставав звідси у всій своїй красі.
Вогні… Мільйони вогнів… Мерехтять, переливаються, міняться в кольорах. Скупчуються в групи. Тягнуться смугами. Все живе, все пульсує, наче місто перетравлює людей, які потрапили до його пащеки.
З лівого боку, на південному кінці Манхеттена, вогні подерлися на неймовірну висоту. Це скупчилися хмарочоси, які повинні кожного, хто підпливає до Нью-Йорка, ще здалеку вразити, пригнітити. Десь там, в порту, стоїть статуя Свободи. Але тьмяного вогника її факела не видно, його надійно затулили доларові цитаделі Уолл-стріту.
— Свобода! — прошепотів Джек Петерсон.
Він позирнув через поруччя Бруклінського мосту вниз.
Різкий вітер зірвав з нього благеньку кепку, помчав і аж ген далеко шпурнув у брудні й холодні хвилі Іст-Ріверу.
А услід тій кепці, наче жалкуючи за нею, стрибнув з Бруклінського мосту і Джек Петерсон, людина, яка натрапила на правильний шлях тільки тоді, коли в неї вже невистачало сили зробити по цьому шляху хоча б один крок.
Він летів довго — Бруклінський міст височезний.
І в останню секунду, в момент найбільшого напруження мозку, перед ним яскраво, як на екрані, виникла повна схема інтегратора, — схема, яка вже була йому зовсім непотрібною.
Щеглов завів Паріму до великого світлого залу і з підкресленою урочистістю сказав:
— Ви хотіли бачити диференціатор?.. Ось він!
— Де?
Паріма здивовано поводила головою: не те що диференціатора, а й взагалі будь-чого, що говорило б про медицину, вона не помічала. Це приміщення скоріше скидалося на радіостудію: на підлозі — м'який килим, біля стін — прожектори й гучномовці, невелика тумба, облямована красивою пластмасою. Оце й усе.
Дівчина по черзі зазирнула в усі кутки, постукала кулаком по м'якій обшивці стін, позирнула навіть на стелю, і ніяково знизала плечима:
— Не бачу!
Їй здавалося, що інженер просто жартує. Вона скінчила курси радистів, понад рік працювала в Сінгапурській радіостанції і, безперечно, зразу могла б помітити оту складну радіотехнічну споруду, про яку так багато розповідав Щеглов.
Щеглов підійшов до тумби і одкрив кришку:
— А це?
— Це?! — здивувалась Паріма. — І отут — понад п'ять тисяч радіолампочок?
— Цього я не говорив! — засміявся Щеглов. — Я сказав: «тріодів». Але це не лампи, а кристали. Кожен з них має обсяг два кубічних міліметри. Схема — Друкована. Тільки це й дало можливість досягти такої портативності.
Він відкрив бічну кришку приладу, і Паріма захоплено зойкнула: який монтаж!
Але слово «монтаж» сюди вже не пасувало. Тут не було дротів та звичайних радіотехнічних деталей, до яких ці дроти припаюються. Кожен з каскадів диференціатора становив собою тонку пластмасову пластинку, на поверхні якої стріблом та спеціальними фарбами було видруковано радіосхему. Срібні смужки проводили струм так, як і проводи. Опорами правили смужки фарби. А крихітні кристалічні тріоди, що виконують роль електронних радіолампочок, були заштамповані в пластмасу, і лише цятки металу в місцях приєднання до схеми і вказували на їхню присутність.
— Надзвичайно!.. Надзвичайно!.. — Паріма не втрималась і по-дитячому сплеснула в долоні. Потім позирнула збентежено на Щеглова. — Ой, пробачте… Петре Сергійовичу, скажіть: то оце й є отой інтегратор, який ви почали проектувати ще в Грінхаузі?