Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

Тут Клаас пішов у льох і приніс глечик пива. «Піду зачиню двері», — сказав він потому, і донощик не чув більш нічого, бо мусив хутко тікати з сіней. Коли настала ніч, двері відчинилися знову, і гість вийшов, але негайно вернувся і, постукавши, сказав: «Клаасе, я змерз і не знаю де переночувати. Пусти переночувати до себе. Ніхто не бачив, як я до тебе входив, місто безлюдне». Клаас впустив його, засвітив ліхтаря і повів єретика по сходах на горище в невеличку комірчину, віконце якої виходило в поле…»

— Ніхто ж інший не міг це донести, тільки ти, мерзенний рибнику, що в неділю стовбичив на порозі свого дому і прикидався, ніби дивишся, як літають ластівки в повітрі!

І Клаас показав пальцем на Йоста Грейпстювера, старшину рибників, що саме виткнув свою пику з натовпу.

Рибник злісно посміхнувся, побачивши, що Клаас тим самим зрадив сам себе. А весь народ — чоловіки, жінки, дівчата — загомоніли поміж собою:

— Ой бідолаха, за ці слова він заплатить життям.

А писар, читав далі:

— «Єретик і Клаас говорили цілу ніч, та й ще шість ночей поспіль, протягом яких видно було, як чужинець робив різні жести, ніби комусь погрожував, когось благословляв, здіймав руки до неба, як і всі єретики. Клаас, здається, був одної з ним думки. Протягом цих днів, вечорів і ночей вони, безумовно, ганьбили святу месу, сповідь, індульгенції і його величність короля…»

— Ніхто цього не чув, — вигукнув Клаас, — і не можна обвинувачувати отак без свідків!

А писар сказав:

— Ну то чули інше. Коли гість вийшов від тебе на сьомий день о десятій годині, як уже смерклося, ти провів його до межі Катліниного поля. Тут він запитав у тебе (при цих словах суддя перехрестився), що ти зробив з поганими ідолами[114], тобто образами Богородиці, святого Миколая і святого Мартіна. Ти відповів, що розбив їх і вкинув у колодязь. І таки справді минулої ночі уламки знайшли у твоєму колодязі, і ці уламки ми бережемо в катівні.