Жлобологія
- Автор: Водичка Густав, Ешкилев Владимир
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Мистецька агенція «Наш Формат»
- ISBN: 978-966-97344-0-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Жлобологія». Краткое содержание книги:
Книга є рекомендованою для читання всім, хто вважає себе «інтелігентною людиною», «елітою нації», «душой народа», «знавцем істини», відданим адептом «масковского православія» та й, зрештою, кожному, хто хоч раз ставив собі запитання: «Чому в Україні з історією і з добробутом не склалося?».
У всіх текстах збережені особливості мовлення авторів. Уживання ненормативної лексики в окремих авторів не є самоціллю, бо дозоване і вмотивоване емоційністю розмови. Це є невід’ємною складовою діалогу і водночас відтворює авторську стилістику викладу думок. Кожен з авторів у природний для себе спосіб тлумачить певні філософські та культурологічні категорії, про які йдеться в роздумах.
Небажано читати цю книгу людям з обмеженими розумовими здібностями, спричиненими браком освіти, культури та виховання, адептам різних людиноненависницьких ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії та інших афективних станів, дітям до 18-ти років, а також людям із нестабільною психікою.
Мій досвід свідчить, що між масштабом особистости та рівнем жлобства є непряма, часом складна, але майже завжди зворотна кореляція, особливо чітко це проявляється на живих прикладах селф-мейд підприємців, які горбом, головою та руками збудували бізнес. На відміну від компрадорської бандюкуватої буржуазії, основною компетенцією якої є рейдерство та відсутність будь-якої моралі, а життєвою ідеологією — жлобство.
З науковцями та творчою інтелігенцією складніше, хоч серед видатних митців та дослідників не бракує жлобів. Але якщо протиставити Сергія Якутовича або Олега Кришталя безталанним «звьоздам» мистецтва чи регалієносним псевдоакадемікам з порожніми дисертаціями — спостереження працює...
І в результаті тривалих роздумів я усвідомив для себе наступне:
1. Жлобство, жлобізм — домінування примітивної, агресивно-тваринної парадигми в соціальній поведінці індивідуума/груп індивідуумів. Головні відмінності жлоба від справжньої, соціально зрілої особистости:
— неспроможність до безкорисної пожертви в будь-якому вигляді;
— відсутність внутрішньої потреби творити добро;
— нездатність отримувати задоволення від якісно зробленої роботи, що не пов’язана з покращенням персонального або родинно-кланового добробуту;
— відсутність честі та совісті, здатності на чин і подвиг.
2. Історія прогресу цивілізації є історією війни особистостей та суспільств з жлобством в усіх його проявах. Перемогти жлобізм остаточно неможливо через об’єктивні причини, але суспільства, які здатні створити жлобам максимально несприятливі умови для існування, досягають успіху в усіх царинах.
3. Жлоби ефективно використовують надбання цивілізації, як таліби та агресивні маргінали — продукти технічного та інтелектуального прогресу, як щури, гельмінти та патогенні мікроорганізми, які мутують та еволюціонують з тією ж швидкістю, що й самі об’єкти їхнього паразитування. Деколи жлоби мають прекрасну освіту, трапляються навіть естетично розвинені жлоби, але вони ніколи не бувають справжніми громадянами.
4. Десятиліття фанатичної боротьби дали мені і не тільки мені право говорити, читати, слухати музику, дивитися кіно і здобувати освіту українською мовою. Це є нормальною похідною від бажання справжньої людини жити в своїй нежлобській державі. Основна проблема України — симетричний жлобізм креолів та вуйків, який породжує проблеми конфронтації Заходу-Сходу, українофобії, корупції, депресивної економіки, розбитих доріг, тотального засмічення ландшафтів та мізків. І відсутність ефективної держави — це наслідки тріумфальної перемоги жлобів в масштабах цілої країни.
5. Жлоби — заздрісні та не здатні щиро радіти чужим успіхам.
6. Справжня місія мого життя — боротьба з жлобством та жлобами з максимально ефективним використанням всіх досяжних можливостей та інструментів.
Я припинив свої спроби гранувати цей текст, аби в такий спосіб додати ще один бурштин жлобознавства в панно «Жлобології». Таки краще делегувати це метрам укрсучкульту, бо в кожного — свої компетенції. Мої — не в тім, щоб живописати жлобів та захищати дисертації з різних аспектів їхнього соціогенезу та таксонометрії. З огляду на те, що, на відміну від більшості персоналій, знаних і популярних на культурному та соцмережевому антижлобських фронтах, мій особистий в цій царині досвід є більш практичним, матеріалізованим, але прихованим від широкого загалу.
Дитинство моє минуло в індустріальному передмісті Донецька, серед фабричного маргінесу, естетики териконів та куряви метзаводів. Побутова культура, ідеологія життя, звички та цинізм довколишнього соціуму — кричуще дисонували з тим, чому вчили книжки та заповіді «Строітєля комунізму».
Завдяки батькам та книжкам я зростав абсолютно марсіанською дитиною серед нормальних, з тваринними рефлексами соціальної поведінки, однолітків, прекрасно адаптованих для існування в жлобському соціумі. Деколи я відчував себе наче П’єро, але, на щастя, все, що нас не вбиває, робить сильнішими. Перманентні синці та розбитий ніс — справедлива ціна за відстоювання жаб’ячих прав не бути надутими через тростину, котів — не бігати з вереском та намащеною скипидаром дупою, а птахів — не бути радісно-холоднокровно застреленими з рогатки. Двостороння пневмонія — ніщо у порівнянні з муками кошеняти, що конає з прив’язаним до лапки тягарем в грудневій воді Кальміусу. Політ у кювет з вагона трамвая — закономірна розплата за намагання переконати шпану, що радянські люди не матюкаються показово-нагло в шляхетному товаристві.