Час великої гри. Фантоми 2079 року

I хоча принципової згоди на такий поділ було досягнуто у важких переговорах з лідерами, президентами, прем'єр–міністрами всіх земель, залишалися неврегульованими питання кордонів між землями, належності тих чи інших територій до земель; міста сперечалися за право стати столицями земель (Рівне, Луцьк чи Житомир — столиця Волинсько–Поліської землі? Донецьк чи Луганськ — столиця Донеччини? Вінниця чи Кам'янець–Подільський — столиця Поділля?)

Все це мало вирішити народне віче. Пропонувалося також створити в кожній землі окремий округ, пов'язаний з тою чи іншою історичною особою — Шевченківський, Франківський, Мазепинський, Стусівський, Махновський, Маланюковський, Амосовський, Сковородинський, Вернадський.

Писалися десятки проектів декларацій, урочистих актів, універсалів, декретів, що проголошували шляхетні цілі нової держави Україна–Русь. Все починалося з чистого аркуша. Попередні сторінки, залиті брудом і кров'ю, запаскуджені численними зрадами, викидалися на смітник історії, ховалися в запилюжених архівах. Нульовий Час сприяв створенню нової держави. Час Zero був стартовою точкою цієї держави.

Кожен, хто брав участь у засіданні ЦКР, бігав коридорами Києво–Могилянської академії і готував віче, відчував свою причетність до Історії. І думав про Владу до якої вже можна було доторкнутися, взяти участь у її створенні й розподілі.

Особливо хвилювалися ті, хто ще ніколи не спізнав наркотичного смаку Влади, ще не звідав усіх її принад і не відчув усієї гіркоти розчарувань, що несе Влада — ця примхлива і зрадлива блудниця — своїм служникам. В кулуарах ЦКР уже розповсюджувалися невідь–ким складені списки майбутніх членів нового уряду з урахуванням їх партійної приналежності, в яких безперечна перевага надавалася членам КУНА — партії Василя Волі. В офісі Ерни Богошитської вже зареєструвалися тридцять п'ять партій — від маргінальної КГБ (комуністична громада Буковини) чи ОУН (одеська унія наркоманів) до мейнстрімної — КУНА чи її головних суперників ДУПА (Донецько–українська партія), ЗУПА (Західно–українська партія) та ОСХУ (Об'єднані смертохристи України). Неприємним сюрпризом для Василя Волі стало створення в Київ–EAST партії вихідців з Азії — громадян України АЗУП (Азійсько–українська партія), очолюваної Індірою Голембієвською, яка сподівалася набрати три мільйони голосів і поставила Волі ультиматум: або Воля та його КУНА укладають компромісну угоду з АЗУП і блокуються разом, або Голембієвська створює коаліцію з суперниками Волі. Звичайно, Індіра претендувала на значну частину місць в новому парламенті та уряді, пропонуючи одночасно свою кандидатуру на посаду верховного судді.