Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
— Ти це про маршала Германа Герінга?
— Він більше, ніж маршал. Він магнат. І Мартін Борман — теж, а з чого почав свою політичну кар'єру? Вступив у 1920 році в «Союз проти піднесення єврейства», й тут запримітили його здібності.
— А ти, виходить, промахнувся?
Пауль знизав повними плечима, згодився:
— Так, не вийшло а мене «бритого звіра».
— А що це означає?
— Ну, так ми навивали себе в партії.
— А твій брат, він як, заради фірми так і не вступив у наці?
— Він загинув під час нашого прориву в Арденнах.
— Виходить, тобі все-таки поталанило, — промовив Вайс.
— Авжеж, — згодився Пауль, — поталанило, але цей талан мені недарма дався. Я зобов'язався женитися.
— На кому?
— На нашій єфрейторці з допоміжного жіночого підрозділу. Це вона взяла мене сюди з маршової роти. Я їй багато чим завдячую.
— О, я з нею познайомився.
— А я не з ревнивців, — поспішив запевнити Пауль. — Вона жінка з головою і характером — це головне для сімейного життя.
Розмови з Паулем переконали Йоганна в тому, що товариськість, вміння за всіх обставин бути в доброму настрої, привітні манери — усе це часом швидше викличе безтурботну одвертість у співрозмовника, аніж хитромудрі викрутаси, які можуть викликати бажання змагатися в розумі та бажання приховати справжні свої думки, щоб вивідати таємні думки співрозмовника.
Йоганн умів заводити знайомства з найрізноманітнішими людьми, це допомагало йому пізнати середовище, в якому він змушений був діяти. Вивчення топографії душ давало йому змогу впевненіше пересуватися від однієї людини до другої. Він не прикидався, не вдавався до такої собі своєрідної мімікрії, до якогось захисного кольору, щоб злитися з особливостями особи співрозмовника; лишаючись до певної міри самим собою, він щиро цікавився життям кожного нового знайомого, і ця щирість приваблювала більше й була міцніша, проникливіша, результативніша, ніж брехливе прикидання і запевнення в однодумстві. Вдаватися до цього останнього засобу варто тільки в двох випадках: як до засобу вимушеної самооборони або нею завдати удару співрозмовникові і звинуватити в недостатній відданості рейхові.
Йоганн прийшов до висновку, що для одержання ширших відомостей корисніше удавати людину, яку ще треба переконувати. Наївний опір розпалює співрозмовника більше, аніж заохочувальне підтакування йому. Крім того, не можна втрачати суто людського інтересу до співрозмовника. Кожен, хто б він не був, інстинктивно прагне подобатись іншим. І коли інший має в його очах якісь позитивні якості, тим більше він намагається завоювати його прихильність до себе.
Отже, за всіх обставин треба вміти показувати товар лицем. Нехай то будуть професіональні знання чи обізнаність, яка стосується різних галузей знань, моральна сила переконання чи прихильність до твердих устоїв, доброзичливість, якщо вона не лицемірна, вміння гнучко користуватись обмеженим правом лишатися самим собою, зберігати порядність в умовах, коли для цього майже немає ніяких умов. Усе це немовби становило духовне озброєння в таборі противника. І чим краще Йоганн володів такою зброєю, тим надійніше захищеним він себе почував.
Уникати спілкування з низькими, підлими людьми — це тут для нього було недозволенними розкошами, і чим виразніше проступали в людях ці риси, тим енергійніше він мусив зближуватися з їх носіями, щоб вивчити не тільки безліч варіантів різноманітних підлот, але й простежити джерела, які їх живлять.
В поле зору потрапляли не тільки політичні концентрати націзму, але й розчини його; в крові тих, хто навіть не називав себе наці. З такими напівотруєними людьми треба було поводитись особливо вдумливо і обережно, бо вони могли стати водночас корисними і небезпечними.
Вайс розумів, що кожна людина дивиться немовби в дзеркало власних уявлень про саму себе.
Та для його діяльності було вкрай потрібно постійно відчувати, як сприймають його особу інші, і відповідно до цього уявлення виробляти в собі риси, які збігалися б з образом, що вже існував у свідомості інших. Замість того щоб підніматися вгору сходинками, займати дедалі вигідніше становище, просуватися вперед, треба дати відчути всім навколо себе і свою перевагу, але в такій мірі, щоб вона не викликала ревнивих заздрощів, а здавалася б такою, начебто він не вміє виявити свої здібності без поблажливої підтримки. Завжди знайдуться охочі підтримати людину з головою, ощасливити її такою підтримкою. А якщо не знайдуться самі, то можна їх знайти.