Артур і війна двох світів
- Автор: Бессон Люк
- Серия: Артур і мініпути #4
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Махаон-Україна"
- ISBN: 966-605-622-4
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Артур і війна двох світів». Краткое содержание книги:
Хочете дізнатися як? Прочитайте цю чарівну казку, повну таємниць, чудес і неймовірних пригод. А в ролі казкаря виступить знаменитий Люк Бессон, великий майстер створювати дивовижні історії. Правда, на цей раз не на широкому екрані, а на папері…
— Спеціальне постачання! — радісно повідомив водій, не дбаючи про те, яким чином сановники відчистять свої пишні строї від пилюки.
— Ап-чхи! Ти привіз — апчхи! — важливе повідомлення для ради? Чи — апчхи! — мені? — поцікавився король, чхаючи і обтрушуючись від куряви.
— Не для ради і не для вас! А для Селенії! — усміхнувшись, повідомив Темрякос.
За кілька секунд він ногою відчинив двері до маленького будиночка Селенії. Принцеса аж підскочила. Ну, маєш! Це ж її будинок! Темрякосу ще вчитися й вчитися, особливо пристойної поведінки. Хоча цього разу можна йому вибачити, бо його обидві руки зайняті — він ніс великий шматок торта.
— Це від Артура! — оголосив посильний, поставивши подарунок на стіл.
Прекрасні очі Селенії спалахнули тисячею вогників. Так буває щоразу, коли її принц надсилає звісточку.
— Та ніколи не втисну в себе такий шмат! — аж злякалася принцеса, кинувши погляд на торт.
— Сподіваюся, ти не будеш проти, якщо я тобі допоможу? — поцікавився Барахлюш, поставши на порозі, як дідько з табакерки.
Селенія позирнула на брата і жартома відповіла:
— Твоє бажання допомогти розчулило мене до печінок, Барахлюше, і я можу тільки тішитися, що в мене такий дбайливий братик!
— Аякже! Я завжди до твоїх послуг! — пишаючись, промовив Барахлюш і сів напроти торта.
— Темрякосе, а ти куди? Ану ріж торт на три частини! — зупинила принцеса юнака.
— Із задоволенням! — відповів він.
Висмикнувши зі своєї зачіски лезо, Темрякос розрізав торт на однакові три частини. Тим часом Барахлюш витяг із кишені свій знаменитий ножик-трансформер, а зі свого рюкзака — розкішну дрюком'яку, абсолютну білу, що засвідчувало її свіжість. Дрюком'яки — це такі фрукти, що за смаком як ківі, а з вигляду — великі океанські перлини. Щоб захистити ніжну серцевину від негоди, природа подарувала дрюком'яці щільну дрюколонку, схожу на шкірку помаранча. Дрюколонка тонка, але дуже міцна і повністю покрийає дрюком'яку.
Узявши ножика, Барахлюш натис на кнопку диводрюка. Висунувши язика (це ознака особливої старанності), принц обережно устромив диводрюк під шкірку фрукта і почав її диводрючити, тобто помаленьку стягувати з неї дрюколонку, яка врешті-решт знялася непошкодженою. Окремо від серцевини дрюколоонка, та ще наповнена повітрям, схожа на мисочку із тонкої прозорої порцеляни. Барахлюш узяв свого торта і врочисто поклав на дрюкомисочку.
— Шкода, що з нами нема Артура! — зітхнув Барахлюш. — Він би зрештою зрозумів призначення диводрюка!
Селенія промовчала, щоб не думати про сумне. До Артурового повернення десять разів місяць буде уповні. І якщо плакати з туги, то й сліз не стане.
Узявши свій шматок торта, принцеса підвелася.
— За Артура! — промовила вона, і в її голосі вчувалися ностальгійні нотки.
— За Артура! — в один голос промовили Барахлюш та Темрякос, підіймаючи свої шматки торту.
І троє гурманів, всі як один, кинулися набивати роти шоколадом. Незабаром вони перемастилися ним до самих вух, як і Артур…
Маргарита відчинила кухонну шафу і дістала звідти банку для маринованих огірочків. В напівтемряві здалося, що на дні банки залишився ще один корнішон. Одначе на світлі стало видно, що це… Упир. Дивлячись через скло на Жахливого У, Маргарита дивувалася, як у такій мікроскопічній істоті може міститися стільки ненависті.
Упир люто бігав на дні банки. Щоразу, коли його житло так нахабно витягують на світло, він обурюється. Знявши кришку з банки, бабуся зазирнула всередину. Тепер Упир відчув, що значить бути на місці ласощів.
— Не їжте мене! — благав учорашній завойовник.
Маргарита здвигнула плечима.
— Я й не збиралася! Нащо мені завдавати шкоди своєму шлункові?
Після цих слів Упир заспокоївся.
— З якої причини маю честь бачити вас? — уклоняючись, спитав він — аж із шкіри вилазив, щоб продемонструвати свою галантність.
— Сьогодні неділя, — відповіла Маргарита.
— Ну то й що? — здивувався Упир.
— Я обіцяла дещо готувати для вас щонеділі, а я свого слова додержуюся!
Випроставшись, Маргарита двома пальцями взяла шматочок шоколадного торту і кинула його в банку. Не маючи змоги утекти, Жахливий У спостерігав, як з висоти на нього летить велетенський шмат торту — ніби з літака скинули піаніно. Торт улучив йому просто в обличчя, і завойовник увесь, з голови до ніг, вимастився в шоколад. Тепер він схожий на горобця, на якого зверху упав коров'ячий кізяк.
— Смачного! — промовила Маргарита, закриваючи банку.