Артур і війна двох світів

Бджолина королева підлетіла до самого Артурового носа.

— Я тут! — гукала Селенія, розмахуючи руками.

Хлопчикове обличчя промінилося радістю. Яке щастя знову зустріти свою принцесу! Якби вони були однакового зросту, він би кинувся їй в обійми. Але тепер це неможливо, інакше він її розчавить, як листочок. І Селенія це розуміє, їй теж хотілося б упасти в обійми Артура. Та треба зачекати… І вона послала йому поцілунок рукою, який долетів до Артурової щоки. Хлопчик зашарівся від задоволення. І теж послав їй свій цілунок. Від вихору, який спричинив хлопчиків цілунок, принцеса ледве не звалилася зі спини бджолиної королеви.

Одначе пора подумати про те, що твориться навколо. Весна з її амурами і туркотінням голубів настане лише опісля суворої бойової зими, а її нашим героям ще треба пережити.

Вишикувавшись, осмати взяли полонених у кільце і почали поволі наступати, іншими словами, стискувати кільце. Несподівано всі присутні на майдані почули глухе гуркотіння. Земля здригнулася. І серед тих грізних звуків чітко чути брязкіт гусениць. У місто прибула справжня армія.

Командор Бельрів постарався. Він не лише попередив сусідній пожежний гарнізон, а й викликав на допомогу армійські підрозділи. Та ще в таких моторошних барвах розписав Упиря, що на допомогу захопленому містечку скерували важку військову техніку — два штурмових танки, чотири самохідні гармати і дванадцять вантажівок із солдатами.

Батальйон стрімко зайняв позиції і повернув гармати в бік ворога. Побачивши приготування військовиків, осмати зрозуміли, що ні бажання, ні уміння воювати з професіоналами у них нема. А оскільки вони ніколи не були сміливими і лиш Упир умів надихати їх на розбійні напади, то осмати вирішили знятися з місця і дременути на пошуки спокійнішого закапелка.

Осідлавши хмари загнузданих комарів, вони злетіли в небо. І воно вмить почорніло, але всього на кілька хвилин. І ось уже небокрай знову чистий, а сонце, мовби руки, простигло промені допомоги маленькому містечку, щоб воно якнайшвидше загоїло рани після несподіваної і цілком жалюгідної війни. Військові розгубилися — ворог зник без бою і рятувати більше нікого.

На майдан на повній швидкості вкотилися три автобуси, напхані репортерами. Вискочивши з них, журналісти, як горох, розскочилися вулицями.

Темрякос задоволений: йому вдалося взяти участь у визволенні міста. Але на душі в нього тривожно. Адже він тепер єдиний, хто прийшов у місто з іншого світу. Його зріст і гребінь із вплетеним залізяччям привертають до нього загальну увагу.

І він боявся, щоб його не мали за ворога.

— Ходімо, тобі ліпше сховатися! — потяг за рукав Артур.

Швидко оцінивши ситуацію, хлопчик потяг Темрякоса до найближчої крамнички. Це лавка антиквара, розташована в єдиному вцілілому поблизу будинкові. Попорпавшись у купі старого одягу, Артур витяг довгий чорний плащ, розшитий блискучими шовковими нитками, і накинув його на плечі друга.