Списоносці
- Автор: Беркеши Андраш, Кардош Дьєрдь
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. В. Лембак
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Списоносці». Краткое содержание книги:
В центрі роману — колишній хортістський офіцер, материй шпигун, хитрий провокатор, один з організаторів «Списоносців», який керується в житті єдиним гаслом: «Мета виправдовує засоби».
Відчуваючи, що наближається кінець, цей політичний авантюрист пише спогади, в яких яскраво розкриває злочинну, антинародну діяльність терористичної організації.
Роман виховує в читача пильність, непримиренність до ворога.
Твір видається в Радянському Союзі вперше.
Потім керівником організації став лікар Станко, а я, попрощавшись з друзями, поїхав додому, в Угорщину.
Створення югославської агентури мало велике значення. Це дало можливість керівництву утворити для хорватських терористів в Янкапусті таємний учбовий табір, де протягом довгих років готували потрібних нам людей. І вони недаремно вчилися. Пізніше ці люди стали учасниками подій, що прогриміли на весь світ».
У двері постукали. До кімнати ввійшов старший лейтенант Шолті і, попросивши дозволу передати донесення, поклав на стіл підполковника сіру папку. Коронді розкрив її, прочитав кілька сторінок, дав свої зауваження і вказівки.
— Добре працюють хлопці, — пробурмотів він, відсуваючи папку до Када. — Читайте! Події розгортаються! — і задоволено потер долоні.
«Старик у настрої», — подумав Када. Коронді знову почав міряти кроками кімнату. Потім зупинився перед Шолті.
— Хай зайде до мене Марія Перлакі. І подбайте, будь ласка, щоб після нашої розмови її відвезли в готель. Уранці зайдіть по неї. О десятій годині вона має бути тут. А керівників підрозділів прошу зайти до мене о дев'ятій ранку.
— Зрозумів!
Через кілька хвилин до кімнати ввійшла Марія. В руках дівчина тримала аркуш паперу. Вона подала його Када.
— Прошу, це паролі і відповіді.
— Сідайте, будь ласка! — Коронді подав дівчині руку. — Як ви провели день? Може, у вас є якісь скарги чи прохання?
— Я добре виплакалась — невелика радість ходити на кладовище. Сердешна моя мати… Вже шостий рік, як вона вмерла… Побула на її могилі, і мені стало легше. Адже раніше я навіть не думала, що коли-небудь зможу побути на її могилі. Скарг і прохань у мене немає ніяких. Чекаю ваших запитань.
Коронді сів за стіл, приготував папір, олівець.
— Насамперед я хотів би з'ясувати таке питання. Жолт Райнаї до своєї втечі в 1949 році був резидентом?
— Так.
— Отже, він теж мав свій пізнавальний номер?
— Безумовно. Спочатку тридцять другий, бо тоді ще не вдавалися до церемоній з ліками, а просто говорили один одному номери. Пізніше, коли почали застосовувати цю таблеточну систему, виникла потреба в зміні номерів, бо відраховування великої кількості таблеток ускладнювало справу. Тому, повернувшись у 1956 році до Угорщини, Жолт дістав дванадцятий номер.
— Але він теж мав виконувати ті таблетні маніпуляції, про які ви згадували минулого разу?
— Звичайно.
— Які завдання одержували агентури?
— Про завдання, які були до 1956 року, говорити не варто. Гх наслідки вже відомі. В той час діяло багато організацій. Більша частина їх викрита і знищена. Багато членів цих організацій емігрували. Що ж до тих, кого арештовано, то певна: жоден з них не обмовився й словом про організацію «Списоносці».
— Ви можете дати нам відомості, по яких ми могли б їх розшукати? Хоч вони й арештовані, але можуть приховуватися під іншими прізвищами.
— Звичайно. Після придушення контрреволюційного заколоту про організації вже не могло бути й мови. Тепер мусили діяти найсуворіше законспіровані, глибоко підпільні агентури. До певної міри змінились і завдання, хоч мета лишилася та ж сама. Влітку 1957 року, здається в червні, в Мюнхені відбулася таємна нарада. В ній взяли участь представники західних таємних служб. Угорську сторону там представляв серед інших Акош Райнаї. Про нараду я знаю тільки з слів Акоша Райнаї. Вони вважають, що період збройної боротьби минув, тепер в Угорщині немає ґрунту для проведення збройних операцій. В сучасних умовах керівники контрреволюції бачать тільки одну можливість. На їхню думку, соціалістична робітнича партія не єдина, в ній можна знайти зародки як правої, так і лівої фракцій. В цю щілину, мовляв, і треба засунути лом. Догматики повинні шарпати партію вліво, а ревізіоністи — вправо. Треба нападати на новий Центральний Комітет, обвинувачуючи його зліва в лібералізмі, а справа — в нещадності. Одні нехай нашіптують про правильність політики Ракоші і Гере, а інші поширюють чутки, що і китайці з росіянами не дуже в згоді, тому, мовляв, і нам треба послабити дружбу з Радянським Союзом. Не знаю, чи досить зрозуміло я кажу? Я не дуже освічений політик.