Списоносці
- Автор: Беркеши Андраш, Кардош Дьєрдь
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. В. Лембак
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Списоносці». Краткое содержание книги:
В центрі роману — колишній хортістський офіцер, материй шпигун, хитрий провокатор, один з організаторів «Списоносців», який керується в житті єдиним гаслом: «Мета виправдовує засоби».
Відчуваючи, що наближається кінець, цей політичний авантюрист пише спогади, в яких яскраво розкриває злочинну, антинародну діяльність терористичної організації.
Роман виховує в читача пильність, непримиренність до ворога.
Твір видається в Радянському Союзі вперше.
— Становище справді кепське, — промимрив Думбич, глибоко замислившись. — Але скажіть, панотче, як міг би Гуго вилізти з цієї халепи?
— Як? — я підняв брови і тихо, рішуче сказав. — Згоден відповісти, але не хотів би, щоб пан абат, прокинувшись, почув. Чи не могли б ми пройти до вашого кабінету?
Думбич встав. Закинув пальцями назад чуб, потім відчинив двері.
— Будь ласка.
Я зиркнув на абата і вийшов.
Майор показав на плетений стілець. Він стримував себе, але я помітив, що руки в нього тремтять. Та й посмішка скидалася на якийсь потворний оскал. Я зручно вмостився на стільці.
— Отже, — промовив Думбич, запаливши сигарету, — що б ви порадили, панотче, своєму приятелеві?
— Прийняти простягнуту йому руку допомоги.
— А як же та рука допоможе йому?
— Наприклад, виплатить борги. Крім того, Гуго буде дано кілька добрих порад.
— І що за все це повинен зробити Гуго?
— Підписати, скажімо, боргове зобов'язання про позичені гроші і виконувати просьби кредитора.
— Якого характеру ті просьбу? — очі майора боязливо звузились. Мені було теж не байдуже. Адже на карту поставлено питання життя і смерті. Я вже бачив самовбивцю, який тягне за собою в безодню і свого рятівника. Що буде, коли Думбич не прийме моїх умов, а зніме телефонну трубку і повідомить про мене контррозвідку? Адже може майор зметикувати, що цим він спокутує чимало своїх гріхів. У крайньому разі, Думбич може кинутися на мене і придушити. Серби здатні на все… Бажаючи відвернути небезпеку нападу, я промовив, підкреслюючи кожне слово:
— Я забув сказати вам, любий пане майор, що я дістав вказівку від свого компетентного духовного начальства для науки розповісти декому цю повчальну новелку сьогодні ввечері. Начальство нетерпляче жде мого повернення.
— Мене цікавлять ті просьби, панотче, які Гуго має виконувати, якщо прийме допомогу?
Перш ніж відповісти я вирішив: «Тільки Думбич простягне руку до телефону — стрілятиму». Я засунув руку в кишеню сутани і стиснув рукоятку пістолета.
— Насамперед я попросив би його помиритися з дружиною і порвати з коханкою.
— А ще?.. — запитливо дивився на мене майор, наморщивши чоло.
— А ще зробити певну послугу деяким органам. Він здригнувся.
— Кажіть ясніше. Про які органи йде мова?
— Не знаю, чи зрозумієте ви. Гуго, певно, зрозумів би.
— Можливо, і я зрозумію.
— Гаразд, розповім. — Я закурив. Кілька секунд дивився на синій димок, що підіймався до стелі. — Моїй церкві треба нелегально переправити через кордон довірених осіб. Навіщо, про це я зараз не говоритиму. Скажу тільки, що церква все робить в загально-християнських інтересах. Справа неважка. Гуго легко і без всякого риску може виконати це, бо контролює всю прикордонну ділянку. Він може будь-коли і будь-кого непомітно переправити до Угорщини і допомогти перейти кордон тим, що чекатимуть на тому боці.
В кімнаті запанувала гнітюча тиша.
— Що ви зробили б, панотче, якби Гуго попросив один день для роздуму?
— Сказав би йому, пане майор, що не можу зробити цього, бо, якщо я до півночі не повідомлю начальників про згоду Гуго, наступного дня о восьмій годині ранку начальник генерального штабу з обуренням перечитуватиме ті документи, які свідчитимуть про вчинки Гуго. А цього я не можу допустити, хоча б заради майбутнього Гуго.
Обличчя Думбича рясно вкрилося потом. Підперши голову долонею, він думав. Я не заважав йому. Моє серце, здавалось, билося десь у горлі. Я почував себе дуже втомленим. Сорочка на плечах промокла, живіт тремтів. Не пригадую, скільки ми сиділи отак мовчки, зціпивши зуби. Я отямився, коли почув зовсім знесилений голос Думбича:
— Панотче, я приймаю ваші умови.
З моїх плечей неначе впав величезний тягар.
Згодом Думбич багато років працював на «Списоносців» під кличкою Гуго. А через тиждень лікар Станко, хоча і з запізненням, але без будь-яких перешкод зустрівся в Угорщині з Титусом. Я, звичайно, не забув і про дружину бургомістра. Бідолашна жінка трохи не вмерла, підписуючи заяву про свій вступ до «Списоносців». Але вдіяти нічого не могла. Ім'я її було добре відоме в країні, громадськість з повагою ставилася до неї. Було б дуже неприємно, коли б подробиці її інтимних відносин випливли на поверхню. Правда, їй не давали особливих доручень. Вона кожного тижня просто розповідала про те, що чула від свого чоловіка. Інколи, правда, приносила і деякі документи, але нічого не вдієш — така робота.