Елізіум
- Автор: Чибісова Наталя
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-34-0
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Елізіум». Краткое содержание книги:
Залишається лишень грати за правилами, навіть якщо їх встановлюєш не ти. Навіть коли це твоя остання гра. Залишається тільки пройти крізь лабіринт, аби віднайти Елізіум і звільнити душі всіх убитих до тебе.
…Вона має на все два тижні. Лише два тижні, щоб навчитися жити, вмирати, кохати. Щоб розібратися у всьому. Чи ж устигне?..
Для молодої київської журналістки (а за сумісництвом талановитої поетеси) Наталі Чибісової роман «Елізіум» є дебютним. Та попри це вже встиг 2007 року вразити серця журі україно-німецької премії імені Олеся Гончара своєю щирістю, образністю та гуманізмом.
Тож хочеться вірити, що письменницький доробок цієї авторки буде таким само успішним, як і поетичний! А вам, любі читачі, залишається побажати приємних відкриттів і якнайліпших вражень!!!
«Час іти», — нарешті промовив він. Почала вдягатися. Жестом зупинив її й відвів до душової кімнати. «Не поспішай, — попередив. — Маєш іще час. Прийми душ, потім іди до кімнати, де ми розмовляли. Там знайдеш усе необхідне. Випали кілька цигарок. Випий. Чекатиму на тебе».
Гарячі струмені омивали тіло, увільняючи його від вражень, від поту, від життя. І життя з водою падало донизу і втікало, наче у розверсту прірву під ногами, у маленьку заґратовану дірку у підлозі.
Душ освіжив. Алкоголь вивітрювався, разом із простотою сприйняття. Вона одягнулась і вийшла з душової.
«Ну от, про все подбали», — подумалося.
Час іти.
Вона не поспішатиме.
Келих наповнився. Відпила. Обережні ковтки. Рідкого вогню у келиху все менше.
Запалила. Підсумувати б, пригадати щось. Не пригадувалося. Не підсумовувалося.
Цигарка згоріла. Іншу? Ні. Час. Вичерпано.
Безглуздо чіплятися за дрібниці. Не треба, аби по неї приходили. Вдягла медальйон. Підвелася й вийшла у коридор.
Прочинила двері до зали. Пальці вчепилися в медальйон. Прикре нагадування про зраду. Це й додало сил. Лишається витерпіти зовсім трохи. Роззирнулася. В кімнаті з помостом проти першого разу нічого не змінилося. Майже.
Знайомі очі дивилися на неї крізь прорізі шкіряної напівмаски. Встиг перевдягнутися у чорне. «Щоб не забруднитися», — подумалося.
Піднявшись на платформу, чоловік у масці подав їй руку. На помості став перед нею на коліна і, згідно з давнім звичаєм, попросив прощення. Вона розгубилася. На знак прощення мусила дати йому монету, але зовсім не передбачила цього. Спостерігши її збентеження, притулив її руку до кишені. У кишені, несподівано для себе, знайшла мідяк, хоча знала, не клала туди нічого.
Отримавши монету він піднявся з колін і підвів її до плахи. Вона збиралася опуститися на коліна, але він, підхопивши її, всадовив на лаву. Погляд заворожено блукав між місцем, куди мусила покласти шию, та чорним футляром, що лежав зовсім поряд.
Став позаду неї й торкнувся волосся. Відтак ще і ще. Дбайливість. Дивна, як для чоловіка. Нарешті, підняв їй волосся, оголюючи місце для удару. Дивно, але вдалося віднайти спокій.
Він зірвав медальйон з шиї і простягнув їй, але вона лише заперечно похитала головою й попросила повернути річ Еріку.
Допоміг піднятися з лави й опуститися на коліна. На якусь мить завагалася. Тоді поклав їй руки на плечі і нахилив, допомагаючи зайняти належне положення.
Сів навпочіпки поряд із нею, і вона відчула, як ремені охоплюють талію, міцно притискаючи тіло до колоди. Спробувала підвести голову. Випередивши рух, він верхніми ремінцями припасував їй шию до колоди й, не питаючись, міцно зав’язав очі чорною пасмугою тканини та зв’язав за спиною руки. Відчула вдячність. Дивитися на встелене соломою днище корзини малоприємно.
Заспокійливим жестом провів долонею по шиї, але його пестощі більше не вводили її в оману. Вона чекала. Він помасажував шию, але вона розуміла, що його пальці шукають зручного місця для удару.
Запала тиша. Вона відчувала, як заворожено дивиться він на неї, на її похилену постать, оголену шию і зволікає з ударом. Врешті-решт, почула:
— Готова?
Вхід.
— Так — відповіла.
Останній коридор.
— Тоді читай молитву, тільки не голосно.
Що веде.
Стала промовляти.
До.
Спершу нетвердим голосом, затинаючись, та з кожним словом молитва набувала впевненості, несамовитіше волала до Бога, проголошуючи власну правоту.
Центру.
Молитва була закороткою, й удару не було.
Лабіринту.
Шия напружилася і судомила дедалі сильніше, та не було жодної змоги розслабити її. Вона читала молитву знову і знову, поки не відчула легкого дотику леза до шиї. Затнулася.
Центр.
Лезо стало підніматися.
Куди йти далі?
«Продовжуй», — почула різкий наказ, але їй відібрало мову.
Вона стиснулася й завмерла. Серце несамовито калатало, стрибаючи вгору-вниз, і вона благала, нехай воно зупиниться назавжди і вона не відчує ні удару, ні болю.
Куди йти далі?
Під пов’язкою заплющила очі. Затримала дихання.
Вона не Мінотавр!
Захотілося в туалет, і вона щосили затиснула ноги.
Вона не.