Синхрон

Вона не розгортала того аркушика в літаку, але коли чекала в Орлі перед транспортером на валізи й шукала в кишені хустинку, витягла маленький папірчик, розгорнула й прочитала, ошелешена й нічого не розуміючи:

Я вас кохаю.

Я вас завжди кохав.

Хустинку також тримала в руці і вже не пам’ятала, навіщо її шукала, ага, так, ніби протяг, і вона ледь не почала чхати, але тоді враз запхала папірчика й хустинку до кишені, бо побачила, злякавшись до смерті, що до неї прямує Філіп, який спочатку взяв енергійно її валізи й поставив їх на візка, а тоді притиснув до себе Елізабет і довго й міцно її цілував, посеред усіх людей, що проходили повз них, ніби вони самі й нікого немає, і запхав язика так глибоко їй до вуст, що вона його відштовхнула, бо здавалося, що задихнеться. Мовила, хапаючи повітря: але навіщо, не треба було, навіщо ти поїхав в Орлі, лише тому що я прилітаю! Філіп котив візка з валізами до виходу, а вона бігла поруч і повторювала: я абсолютно не розумію, чому ти женеш в Орлі, ми ж би пізніше в місті… Філіп кинувся на пошуки таксі й випадково знайшов, і в таксі взявся цілувати її ще раз, так само ненаситно, і вона більше не впиралась. Тоді енергійно заговорив: а тепер скажи, що сталося, навіщо була потрібна та телеграма, я ледь не збожеволів від переживання! Вона випросталась і мовила вражено: Що ти не кажеш? Усе доволі просто, мені було страшенно нудно, і немає нічого несподіваного в тому, що в селі буває нудно, тільки тому я попросила.

Але Філіп не був глупий, що-що, але глупим він не був, а тому глянув на неї з недовірою і далі не вгавав: Але щось таки сталося. Не бреши мені.