Синхрон

Пан Матрай, який ніяк не міг збагнути, чому Елізабет так розхвилювалась, лише мовив щось на кшталт: Бідна! Оці старші чоловіки нині з їхніми набагато молодшими дружинами, нічого дивного, що таке трапляється.

Ай, та про що ти, сказала вона нетерпляче, в кожному разі це не те. Існують складніші речі, ніж драми на ґрунті ревнощів. Не знаю, скільки б дала, щоб довідатись, у що та бідолаха вплуталась, і що за людина той Рапац. Його ніхто ніде не бачив, у Відні також. Таких людей ніколи не видно.

Пан Матрай був неабияк здивований, бо для нього важливі люди цілком інакші, ті, що про них пишуть у газетах, депутати, бургомістр, голова земельного уряду насамперед, для нього і, мабуть, для більшості людей у провінції це були люди «там нагорі», і що є такі, як цей Рапац, які таких важливих особистостей громадського життя до себе навіть на поріг би не пустили, взагалі не вкладалось у його уявленнях про ієрархії, і ще менше вкладалося, що хтось такий, як Рапац, якщо він справді був такий відомий, як уявляє собі Елізабет, нізащо не дасть себе сфотографувати й відмовиться від інтерв’ю на радіо. Думаю, ти дуже переоцінюєш цього чоловіка, сказав категорично пан Матрай. Про нього ніде нічого не було чути.