Мертва кров
- Автор: Омела Михайлина
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-10-5
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Мертва кров». Краткое содержание книги:
Інший головний герой — відомий поет Венчеслав Боголюбський також веде дивний спосіб життя — вдень спить, а вночі — приймає гостей, править верстки майбутніх книг, їздить по місту у справах… Обох головних героїв єднає те, про що ще ніхто не знає. Знають лише маги. Саме вони мають порятувати світ від опирів…
Твір став одним з переможців першого конкурсу гостросюжетного роману «Золотий Бабай».
На обкладинці книги використано фрагмент картини Van Eyck.
— А що було в неї на голові?
— Не пам’ятаю, — Кримський-Корсаров вже нервував. — Я ж кажу, що стояв біля запітнілого вікна ресторану і раптом відчуваю: вона пройшла попід вікнами вагону….
— Максиміліане Олександровичу, я вам вірю. Більше того, я навіть не сумніваюся, що це було саме так. А отже, нам треба бути обережними. Я вас дуже прошу перейти в одне купе з моїм колегою, слідчим Ігорем Олеговичем, людиною неймовірної фізичної сили. З ним будете почувати себе надійніше, а я перейду до вашого купе. Влаштовує?
— Так, дуже, — в голосі Кримського-Корсарова відчулося полегшення.
— Тоді Ігор Олегович Бестужев до ваших послуг, — і рудобородий чоловік простяг Кримському-Корсарову свою велику і сильну руку.
Вже ідучи до купе, Кримський-Корсаров уважно подивився на Рєпіна з сигарою:
— А я вас десь бачив. Десь бачив… Але, на жаль, ніяк не можу згадати…
Рєпін був приємно подивований тим, що його запам’ятав відомий поет, який живе у Парижі і якого йому довелося побачити, та й то здаля, лише одного разу у Великому театрі.
Рєпін пошкодував, що його вірші ще не видані окремою книгою, а то б він міг подарувати її зараз Кримському-Корсарову. Може, він рецензію надрукував би у паризькому журналі на його вірші. Треба буде поговорити про це з Орловим.
Кримський-Корсаров з Бестужевим пішли, а Рєпін, побачивши, що Аблаутов чимось дуже стурбований і йому явно не до балачок, також пішов до себе в купе. Всі вже лягали спати…
Несподівано поїзд зупинився, але ніхто на це не звернув особливої уваги. З’ясувалося, що знову замело снігом колії. Дехто з пасажирів вийшов з поїзда, аби подивитися, що там сталося. Вийшли й Бестужев з Кримським-Корсаровим поговорити з начальником станції, який саме вийшов на перон. А Єлизавета, яка до цього тихо сиділа в кутку і мовчки дивилася на Рєпіна, визирнула у вікно і завмерла. Вона побачила на якомусь рудобородому чоловіку таку точнісінько тканину, яка висіла за вікном у Шеншиних тієї пам’ятної ночі. Це був халат, і Єлизавета відразу все зрозуміла: той, хто стояв зараз на пероні, був і за вікном Шеншиних тоді, коли вона вбивала служницю і дружину генерала Шеншина. Ні, вона не могла помилитися. Безсумнівно, це той самий східний малюнок і ті ж китиці. Навряд чи ще в когось є такий екзотичний халат. Отже, цей чоловік бачив її і запам’ятав…
Єлизавета скинула з себе одяг і дістала з сумки рейтузи, коротку кофтину та чобітки. Переодяглася і вийшла у тамбур. Вже тут крізь вікно вона уважно роздивилася чоловіка у халаті. Коли вона побачила, що йому стало холодно і він рушив до вагона, то легко зістрибнула зі сходинок поїзда, пролізла попід вагоном на другий бік і вже звідтіля простежила, куди він зайшов і у якому купе засвітилося вікно. Потім Єлизавета повернулася, щоб піти до вагона, але побачила селянина, який тяг за собою мішка і по-дурному посміхався до неї.
— Що ви, панянко, тут робите? Невже не холодно?
— А що у вас у мішку? — запитанням на запитання відповіла Єлизавета.
Селянин чомусь налякано озирнувся і знову тихо запитав:
— А чому цей поїзд стоїть? Чи не шукають когось?
— Так, шукають втеклого каторжника, але наш вагон вже перевірили.
Селянин, побачивши солдатів, які йшли по перону вздовж поїзда, з благанням у голосі звернувся до Єлизавети:
— Не кричіть, панянко, не кричіть! — А потім дістав з кишені наган і притулив до її живота. — Не рухайтеся! Я зараз повернуся і піду, а ви мовчіть!
Єлизавета тихо прошепотіла:
— Я не кричатиму, не бійтеся.
Селянин, ніби виправдовуючись, сказав:
— Я не вбивця, не злодій…
— Що — політичний?
— Та ні, контрабандист! Ти не бійся, панянко! Я зараз піду!
Єлизавета несподівано нахилилася і щось почала злякано шукати у снігу.
— Що ти там робиш?
— Та ось перстенця загубила, золотого.
— Пусти, я пошукаю. Я звик до темряви, — і контрабандист, забувши про все, нахилився до рейок. Єлизавета схопила його ззаду за волосся і коліном притиснула до колії. Розгубившись, чоловік спробував повернути голову, але гострі зуби Єлизавети вже впилися у його горло. Потім, вже мертвого, вона без особливих труднощів підняла його і кинула на рейки. Перший поїзд, який сьогодні проїде по цій колії, розчавить цього йолопа, — подумала, криво посміхаючись, Єлизавета і заховала до кишені наган вбитого контрабандиста. Потім вона знову пролізла попід вагоном і швидко піднялася у вагон.
Нарешті сніг розчистили і поїзд рушив. Єлизавета уважно спостерігала за коридором, стоячи у тамбурі: щойно там з’явився чоловік у екзотичному халаті і рушив до туалету. Побачивши його, опириця зникла у тамбурі. А чоловік, ніби відчуваючи небезпеку, уважно озирнувся і лише після цього відчинив двері. Вже миючи руки, він помітив, як щось ворушиться за склом, і підійшов до вікна. Там і справді щось було. Він нахилився ближче і раптом подвійне вікно з дзенькотом розлетілося. Рука з вулиці з нелюдською силою вчепилася у його шию. Хруснули кістки хребта, і голова Бестужева відкинулася назад, на спину, головою донизу. Єлизавета хотіла витягнути труп крізь вікно, але було вузько і він не пройшов.