Беладонна. Любовний роман 20-х років

— До Харкова?

— Ну, звичайно, — обурено промовив Нік і зосередив свій погляд десь у просторі, з таким виразом, неначе він бачив перед собою напасника.

Ганна, вражена несподіваним відкриттям, дивилася закляклим поглядом у порожню білу тарілку. Кожного місяця відбувалися такі відрядження, але тепер вони випливали перед Ганною в новому світлі. Кожного разу після них Нік повертався зосереджений у собі, скупий на слова і навіть дражливий.

Якусь хвилину всі троє сиділи над порожніми тарілками мовчки, пригнічені несподіваною звісткою. Навіть квіти в’яло никли додолу.

— А мама як знала, що ти сьогодні виїжджаєш. Бачиш, квітів наставила, — озвалася несміливо Таля. — Це так, як у день мого народження.

— Он як! Це добре, — апатично промовив Нік.

Ганна раптом енергійно підвелася з місця й почала подавати обід.

За обідом говорили дуже мало й так само мало їли. З вази тільки Таля взяла одне яблуко, надкусила й задумливо поклала на стіл.

— Ти пізніше чи зараз поїдеш?

— Знаєш, це мені так неприємно, що я не хотів би ані зараз, ані пізніше їхати.

— Даремне! Ти завжди вертався такий оживлений. Це тебе розважить.

— Люба, ти все про мене. Я знаю, як це тобі неприємно, але…

— О, мною не турбуйся. Як маєш їхати, то лагодься. Не відкладай. Я зараз приготую тобі білизну.

За півгодини Нік уже вирушив із чемоданом за двері. Ганна крізь вікно стежила за ним до останнього моменту. Коли Нік зник з очей, вона відчула, як у грудях у неї похолонуло, а в голові прокидалися якісь незвичні й далекі думки.

Нік і таємне побачення. Ха-ха! Як іще цивілізація не видала закону про те, щоб депеш не доставляли поза написаною адресою? Так! За кілька днів повернеться з чужим вогнем ув очах, ледве доторкнеться її вуст, почне заглиблюватися в працю, тікатиме від її настирливої дружби й одночасно вдаватиме закоханого, вдячного…

Тим часом за спиною в Ганни Таля по-своєму розташовувала квітники. До неї прийшла подруга. Із столиків із квітами зробили альтанку і, вважаючи, що таким чином ізолювалися від довколишнього світу, почали інтимну розмову.

— Сьогодні підходить до мене Шура, — конспіративним тоном звірялась Таля, — і ну мене перекривляти: «лялька, лялька»… Ах, як схоплю я його за уші, одкрутила, одкрутила й утекла в клас. Він за мною. «А, злякалась!» Тоді я його по лиці — раз, другий… У класі регіт, а він почервонів, почервонів. Потім узяв Прищика під руку і: «Жінко, виведи свого мордобитного чоловіка»…

— Ти йому подобаєшся, Талю, це напевно.

— Не люблю таких самовпевнених. Уварив Татку в спину, аж та мало не заплакала, а він кривляка: «І хочеться образитись, і шкода образити Шуру, ага! Ага…» А Наніна дурна. Посилала йому таємно квіти додому.

Ганну втішила Таля. Ця не дасть себе обдурити, Таля помститься за себе й за матір над тим зарозумілим кодлом. А вона, Ганна, як Татка, навіть не сміє образитись на Ніка. Вона його рабиня, вона любить, любить…