Слідами історії бердичівського єврейства
- Автор: Скавронський Павло, Кропивницька Наталія
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Жанр: Путеводители
Электронная книга - «Слідами історії бердичівського єврейства». Краткое содержание книги:
В роки війни, перебуваючи на фронті, створив більше 2000 малюнків. Але війна надовго відсунула його майбутню діяльність, як скульптора.
У 1944 р., після звільнення Бердичева, перебуваючи у відпустці, побував у рідному йому Бердичеві, де дізнався про загибель своїх рідних в ході масового розстрілу єврейського населення нацистами у вересні 1941 р. Написана ним картина «Смерть та життя» (1944) стала своєрідним реквіємом загиблим. В пам’ять про загиблих євреїв він створив скульптуру «Скорботна» (1973).
З 1945 р. жив у Ленінграді. При першій же можливості пішов знову вчитись. У 1945-1951 рр. навчався на скульптурному факультеті Всеросійської Академії мистецтв (пізніше Ленінградський інститут живопису, скульптури та архітектури імені І.Є. Рєпіна). Навчався в професора В. А. Синайського та В. В. Лишева. Закінчив Академію з відзнакою.
Він член Спілки художників СРСР з 1952 р., учасник багатьох ленінградських, республіканських та всесоюзних виставок.
Місце масового розстрілу мирного єврейського населення
(поблизу села Хажин)
5 вересня 1941 р. німці провели другий масовий розстріл бердичівських євреїв між селами Хажин і Бистрик. На віддалі 7 кілометрів на південь від міста, поблизу вузькоколійної залізної дороги. Нацисти так уміло підготували страту, настільки витончено підманули свої жертви, що ніхто з приречених до останніх хвилин не підозрював про підготовку вбивства. Зрадники-поліцаї запропонували молодим людям відправитись на сільськогосподарські роботи. Їм так докладно пояснили, де вони будуть працювати, як їх поділять на групи, коли і де їм видадуть лопати і інші знаряддя праці, що ні в кого не виникло й тіні підозри. Їм навіть натякнули на те, що після закінчення робіт кожному буде дозволено взяти трохи картоплі для престарілих, які залишаються в гетто. Молодь зібрала вузлики продуктів, хліб, і, попрощавшись з рідними, відправилася в дорогу.
Очевидці цього розстрілу, жителі села Бистрик, рзоповідали, що ще зранку 5 вересня 1941 р. почали підвозити з міста радянських громадян на автомашинах, а також приганяти великими партіями пішки. Охороняли їх німецькі солдати і офіцери. Приречених приводили до місця розстрілу з речами і коштовностями, які перед розстрілом, недалеко від ями, здавали німецькому офіцеру, а хто був пристойно одягнений, знімав і одяг. Після цього партіями по 10-15 чоловік підводили до ям і розстрілювали з автоматів. Маленьких дітей німці кидали в ями живими. Оскільки могили мали нахил до яру, то наступного ранку в яру утворилося велике озеро крові.
Ця страта забрала з гетто майже всіх здатних до опору молодих людей. В Ятках залишилися головним чином престарілі, жінки, підлітки і немовлята. Цим німці забезпечили собі повну безкарність при проведенні незабаром загальної масової страти євреїв Бердичева.
Під час ексгумації, яка проводилась в 1944 р., на місці розстрілу євреїв між селами Хажин і Бистрик, було виявлено 10656 трупів.
У 1983 р. підвищений земельний насип, що мав овальну форму, був огороджений (наданий час огорожа відсутня). 28 жовтня 1990 р. на цьому підвищенні було відкрито «Пам’ятний знак жертвам фашизму» з таким написом: «Советским гражданам, павшим от рук фашистских палачей. 1941-1944».
Приміщення колишнього комерційного училища
(вул. Європейська (Білопільська, Карла Лібкнехта), № 53/1)
У грудні 1901 р. бердичівські купці та торговці юдейського віросповідання звернулися до міського голови, а через нього — до Київського генерал-губернатора з проханням дозволити їм за їхні ж кошти побудувати і відкрити в місті комерційне училище на зразок одеського. Була ними поставлена і додаткова умова: в училищі повинно навчатись не менше 50% осіб юдейського віросповідання від усього числа учнів. Відомо, що в Російській імперії на той час заборонялось приймати на навчання більше 13% учнів-юдеїв. Такий дозвіл вони отримали, приміщення за свої кошти побудували, комерційному училищу було присвоєно ім’я О. С. Пушкіна і воно почало діяти з З вересня 1908 р. Курс навчання тривав 7 років, у кожному класі здобували освіту до 40 учнів. Водночас, окрім чоловічого, в цьому будинку було відкрито жіноче середнє комерційне училище, а також вечірні торговельні курси. Перший випуск комерційного училища припав на роки Першої світової війни.
У 1923 р. в цьому приміщенні розпочали працювати педагогічні курси, на яких навчалося 95 хлопців та дівчат з робітників та селян, що готувалися стати вчителями початкових класів. У 1925 р. ці курси були реорганізовані в педагогічний технікум з трирічним терміном навчання. У 1930 р. педагогічний технікум був перетворений на педагогічну школу і переведений в інше приміщення, а в цьому будинку був відкритий Інститут соціального виховання, який у 1933 р. був реорганізований у педагогічний, а в 1936 р. — в учительський інститут. Напередодні Другої світової війни в ньому навчалося 500 студентів на стаціонарному й 2700 на заочному відділеннях.
У роки Другої світової війни будинок зберігся, і в ньому з 1945 р. продовжив функціювати вчительський інститут, який у 1954 р. було перетворено на педагогічний інститут. З 1972 р. Бердичівський педагогічний інститут було закрито, а студентів переведено до Житомира та Умані.
З 1973 р. до будинку знову переселилося Бердичівське педагогічне училище, яке відновило набір на дошкільний відділ денної та заочної форми навчання. Було обладнано 21 основну аудиторію і 17 допоміжних, актовий зал.
Нині в приміщенні працює Бердичівський педагогічний коледж.
Будинок, в якому жив Фрідріх Горенштейн
(вузі. Театральна (Маяковського), № 9)
Горенштейн Фрідріх Наумович народився 18 березня 1932 р. в м. Києві. Його батько, в 1935 р. бур арештований і розстріляний 8 листопада 1937 р. Після арешту батька Фрідріх носив прізвище матері (Фелікс Прилуцький) і жив з нею в Бердичеві. Пізніше він повернув собі прізвище Горенштейн і початкове ім’я Фрідріх. Під час війни його мати з маленьким сином евакуювалась з Бердичева. Вона померла під Оренбургом по дорозі з евакуації. Фрідріх після війни зростав в сім’ї рідних сестер матері — Злоти і Рахілі в Бердичеві, де він провів більшу частину дитинства. Навчався в семирічній школі № 4, а в 1950 р. закінчив 10-й клас середньої школи № 2 м. Бердичева. Жив майбутній письменник в будинку по вул. Театральній, 9.
В 1955 р. він закінчив Дніпропетровський гірничий інститут, до 1958 р. працював гірничим інженером, а в 1958-1961 рр. — працював інженером-будівельником в Києві, потім вчився в Москві на Вищих сценарних курсах. Написав сценарії сімнадцяти фільмів, п’ять з яких були зняті. Серед них «Солярне» (режисер Андрій Тарковський), «Раба любові» (режисер Микита Михалков), «Сьома куля» (режисер Алі Хамраєв), «Комедія помилок» (режисер Вадим Гаузнер).
Написав багато творів, з яких в СРСР опубліковано лише одне оповідання під назвою «Дом с башенкой» в журналі «Юность» (1964). Воно зробило його ім’я відомим. В 1978 р. почав публікуватись за кордоном. З 1980 р. жив у Відні, потім переїхав в Західний Берлін. Його твори друкувались в Нью-Йоркському видавництві «Слово» і в емігрантських журналах «Континент», «Синтаксис», «Грани», «Зеркало Загадок». Книги письменника були перекладені на французьку та німецьку мови. В паризьких театрах були поставлені спектаклі по його прозі. Читка п’єси «Бердичев» відбулась на французькому радіо «Франс-Культур».
Фрідріх Горенштейн помер в Берліні 2 березня 2002 р. після важкої хвороби. Поховано письменника на старовинному єврейському кладовищі у районі Вансензея Берліну. 20 лютого 2014 р. в московському театрі ім. В. Маяковського вперше відбулась прем’єра п’єси Ф. Горенштейна «Бердичев». Спектакль був удостоєний премії газети «Московский комсомолец» і премії «Скрипач на крыше», заснованою федерацією єврейських общин Росії.