Слідами історії бердичівського єврейства
- Автор: Скавронський Павло, Кропивницька Наталія
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Жанр: Путеводители
Электронная книга - «Слідами історії бердичівського єврейства». Краткое содержание книги:
Ім’я письменника носить одна з вулиць Бердичева.
Усипальниця Леві-Іцхака бар Меїра Бердичівського
(вул. Житомирська (Леніна), № 72)
Равин Леві-Іцхак бар Меїр народився біля 1740 р. в Галіції в містечку Гусаков (можливо це сучасне містечко Гусятин Тернопільської обл.). Вивчав Тору в свого батька, равина Гусакова. З дванадцяти років навчався в єшиві міста Ярослава, крупного центру єврейської вченості, розташованого північніше Пшемисля. Там він прославився в якості вундеркінда як «отрок видатних здібностей».
Леві-Іцхак був головою равинського суду в містечку Річволь (1761), головним равином міста Пінськ (1772), а в 45-річному віці став головним равином Бердичева (1785).
Саме в Бердичеві Леві-Іцхак знайшов відданих йому євреїв, які сприймали його як свого Наставника. Однак, не дивлячись на значимість свого нинішнього положення, він багато подорожував, збираючи кошти на благочинні потреби.
Равин Леві-Іцхак став одним із духовних лідерів свого покоління — тисячі хасидів приїздили до нього за порадою і настановами. Дякуючи йому Бердичів перетворився в центр хасидського руху на Волині та Центральній Україні.
Помер Леві-Іцхак Бен Меїр Бердичівський у вересні 1809 р. і на його могилі була споруджена кам’яна усипальниця без будь-якого надпису. В радянські часи усипальниця була розібрана. Сучасна усипальниця цадика Леві-Іцхака була побудована в 1991 р. на кошти ізраїльського мецената Нахмана Ельбаума. В 2007 р. силами релігійної громади було проведено реконструкцію усипальниці та прилягаючої до неї території.
В приміщенні розміщена власне могила цадика, поряд справа — чотири могили його родичів, зліва — шість могил його учнів, біля узголів’я за стіною усипальниці — могила його дружини. Також біля узголів’я цадика безпосередньо в приміщенні усипальниці стоїть короб для записок цадику, а чуть вище на стіні полиці для свічок. На одній з середніх полиць свічка горить постійно. Навпроти могил — місце для молитв.
На даний час могила цадика Леві-Іцхака бар Меїра Бердичівського є місцем паломництва хасидів з усіх країн світу. Щорічно її відвідує майже три тисячі паломників.
Пам’ятник жертвам нацизму на території єврейського кладовища кінця XVIII — середини XX ст.
(вул. Житомирська (Леніна), № 72)
Люди, що повернулись до Бердичева після окупації, мріяли про увіковічення пам’яті жертв геноциду, але в роки сталінізму це було неможливим. На початку 60-х років, у часи хрущовської відлиги, єврейська община Бердичева зібрала необхідні кошти, привела у порядок земляний вал, під яким лежать тисячі загиблих, і встановила гранітний пам’ятник-обеліск висотою 2,5 м., обгородивши його масивними ланцюгами. На пам’ятник нанесли присвятний напис. Реакція партійно-радянського керівництва була негайною: на засідання бюро обкому партії запросили голову Великоп’ятигірського колгоспу «Маяк» С. М. Прейгермана, секретаря гарнізонної партійної організації, командира військової частини Магерина, партійне та радянське керівництво міста та району, а також міліції та відділення комітету держбезпеки (КДБ). Аргументи влади були лаконічними: пам’ятник — це орієнтир, що демаскує військовий аеродром. Та кожен розумів, що триметровий пам’ятник навряд чи є кращим орієнтиром, ніж дзвіниця церкви чи водонапірна башта, що також знаходились поряд аеродрому. Дісталось усім присутнім, навіть військовим — за те, що дозволили впорядкувати могилу та встановити біля неї пам’ятник. Винесли догану офіцеру запасу бердичівлянину Співаку, одному з організаторів встановлення пам’ятного знаку. Наступної ночі пам’ятник демонтували та вивезли у невідомому напрямку.
Через чверть століття після цих подій пам’ятник віднайшли на території єврейського кладовища по вулиці Леніна (нині вулиця Житомирська) та встановили при вході до нього. 6 травня 1990 р. біля пам’ятника в день його відкриття відбувся траурний мітинг, організований Товариством єврейської культури Бердичева. Безпосередню участь у відновленні пам’ятника брали активісти товариства Д. Ю. Крис, Л. С. Тартаковський, М. Гельбер, Г. Рапопорт та інші.
На пам’ятнику викарбовано зірку Давида та напис на російській мові та їдиш:«В пам’ять євреям Бердичева, павшим в борьбе с фашизмом в годы Великой Отечественной войны и мирным жителям расстрелянных фашистами 1941-1945».
Вулиця Цадика
(починається від вул. Житомирської (Леніна), №№ 72-74)
Термін «цадик» в юдаїзмі та особливо в хасидизмі означає — благочестивий, безгрішний чоловік (святий), що користується особливою прихильністю Бога. Спочатку цадикам не відводилася особлива роль у релігійній ієрархії. Ними могли бути звичайні люди, які дотримувалися заповідей Тори. При цьому цадик не міг бути неписьменним або неуком в питаннях релігії (цадик, що не знає Тори — нонсенс). За легендами цадику не можна було заподіяти шкоду, бо він перебував під безпосереднім заступництвом Бога. Цадик також як би освячував ту землю, в якій жив, тому цадик служив талісманом місця, відвертаючи від міста покарання Бога (пор. Біблія-Буття 18:28). Пізніше цадикам почали приписувати екстрасенсорні здібності, особливий дар цілительства і особливу силу молитов (таким вважався Бешт).
Шанобливе звертання до цадиків рббе (їдиш: раббі — учитель, рабин), стало частиною їх іменування, наприклад, цадик руху брацлавських хасидів Нахман із Брацлава зветься Ребе Нахман.
Народне світосприйняття приписувало цадикам здібність спілкуватися з Богом та творити чудеса.
У хасидизмі цадики перетворюються в духовних лідерів (ребе), до яких йдуть за порадою, у яких просять молитов і благословення. Хасид був зобов’язаний відвідувати цадика в певні дні, в першу чергу — під час свят і десяти днів покаяння, а також іноді по суботах. На відміну від християнських ченців і аскетів, цадики жили в миру (хоча нерідко й мандрували) і обзаводилися сім’ями. Вони навіть засновували цілі династії, а після смерті їх могили ставали місцями паломництва. Такі могили знаходяться в Бердичеві, Умані, Меджибіджі й Чорнобилі.
Імена цадикам надавали за назвою містечок, де відбувалася їх діяльність, з додатком почесного титулу: ребе (вчитель або проповідник).
В зв’язку з тим, що в Бердичеві декілька століть жила велика єврейська громада, і в Бердичеві на старому єврейському кладовищі розташована усипальниця (мавзолей) Леві Іцхака Бердичівського та інших святих равинів, було прийнято рішення назвати вулицю, яка розташована поряд з кладовищем, вулицею Цадика.
Вулиця Поліни Гельман
(колишня вулиця Червоної Авіації — початок на Варшавській вулиці)
Гельман Поліна Володимирівна народилася 24 жовтня 1919 р. в місті Бердичеві в сім’ї робітника. З 1920 р. жила в Гомелі. Закінчила в Гомелі середню школу, три курси історичного факультету Московського державного університету. У жовтні 1941 р. добровольцем пішла в Радянську Армію. У 1942 р. закінчила курси штурманів при Енгельській військовій авіаційній школі пілотів.
З травня 1942 р. вона в діючій армії. Учасниця оборони Кавказу, звільнення Кубані, Таманського півострова, Криму, Білорусії, Польщі, розгрому ворога в Німеччині.
До травня 1945 р.— начальник зв’язку авіаційної ескадрильї 46-го Гвардійського нічного бомбардувального авіаційного полку (325-а нічна бомбардувальна авіаційна дивізія, 4-а Повітряна армія, 2-й Білоруський фронт). Гвардії старший лейтенант П. В. Гельман здійснила 860 бойових вильотів на бомбардування переправ, складів з боєприпасами і майном, аеродромів. Доставляла продовольство, боєприпаси, одяг, медикаменти десантникам в населений пункт Ельтіген (нині в межах міста Керч Кримської області). Завдала значної шкоди супротивнику у живій силі та бойовій техніці. 15 травня 1946 р. за мужність і військову доблесть, проявлені в боях з ворогами, отримала звання Героя Радянського Союзу. Поліна Гельман стала єдиною жінкою-єврейкою в СРСР, що була удостоєна звання Герой Радянського Союзу.