Біла ніч
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-3970-8
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Біла ніч». Краткое содержание книги:
Чи саме ця тактика спрацювала, хтозна. Тільки червоні запанікували, заскочені несподіваною атакою. Придалося й те, що Коломієць уже встиг визначити — має справу з регулярними військами НКВС. Досвід показав: вони вміють брати масою, у відкритому бою не знають страху, їхній наступ не завжди можна зупинити. Проте тактики війни в лісах вони не навчені, і швидше дадуть собі раду на міських чи сільських вулицях або в полі. Лісів же ці вояки поки бояться, тож іще намагаються не заходити надто далеко. Чимось нагадували німецьких карателів, хоча нахабства радянські мали справді більше — Максиму б цього не знати!
Коли вдалося змусити солдатів відступити, Східняк вчасно зупинився. Спокуса гнати їх далі, маючи для того дуже обмежений людський і збройний ресурс, була великою. Замість того рушив у протилежний бік, занурюючись у ліс іще глибше, і за півгодини наткнувся на своїх — уцілілих солдати ледь не взяли в кільце. Побачивши перед собою чотового Довбуша, до смерті втомленого, брудного, але — живого, Коломієць не стримався, підбіг, коротко й міцно обійняв.
Потім підрахували втрати. З двадцяти лишилося дванадцять, разом із Граком і Тихим.
— Вони наче виросли, друже командир, — пояснив Довбуш. — Їх друг Опришок вчасно помітив. Першим стрелив, тут же впав сам.
— А так би полізли й не вирвалися, — погодився Максим. — Нас усіх туди за ручку привели, мов дітей малих.
— Зрада?
— Я казав, — укотре вліз Грак.
— Без мудрих ясно, — кинув Коломієць. — І міркувати треба, як далі в таке не вступити. Бо не ми одні…
Сказав — і враз захлинувся власними словами, осяяний несподіваним здогадом.
— Що? — напружився Довбуш.
— Та, — відмахнувся Максим. — Я про своє.
— Голяк зрадив.
— Я теж так думаю. Хоча треба перевірити.
— Кому треба — хай роблять. На те маємо СБ.
— Маємо, маємо.
Зараз у Максимові знову прокинувся міліціонер. Думки ширяли десь далеко. Його переймало щось більше, ніж пастка, у яку втрапили — явище таке саме щоденне, як і бої та втрати. Йому вдалося швидко вийти з розмови, повів залишки групи на облаштовану базу, де й мало бути місце збору. І вже потім, коли люди нарешті змогли відпочити й зайнятися собою, відійшов далі, умостився під березою.
Заплющив очі.
Знову прокрутив у голові ситуацію.
Отже, Михайло Голяк, який відгукувався у війську на псевдо Гонор, став подвійним агентом і зрадив. Це передана ним неправдива інформація про мобілізованих у Мокреці змусила повстанців прийти в засідку. План майже вдався, аби не зашкодив тому не дуже зграбний солдатик.
Ніби звичайна справа: повстанців ловлять, мов рибу сіткою, уже третій місяць.
Але, але, але…
Розплющивши очі, Коломієць перевернувся на правий бік.
Потім сів, прихилившись до дерева. Пошукав і знайшов суху гілку, взяв, покрутив у руках. Різко махнувши, розсік нею повітря, аж свиснуло.
Непокоїла одна деталь, якій Максим надав значення лише тепер.
Грипс з інформацією не залишили в певному місці, як часто це водиться. Їх зі сховків забирали зв’язкові, передаючи естафетою далі. І отримати завдання вирушати в Мокрець міг будь-який інший командир. Адже зазвичай для НКВС не мало значення, який саме повстанський відділ оточити, загнати в пастку, ліквідувати. Є наказ випалювати вогнем увесь повстанський рух, і наказ цей послідовно виконувався.
Але цей грипс передали саме для хорунжого Східняка.
Його загін не отримав завдання від вищого командування.
Навпаки: Коломієць поставив командира до відома, і той погодив його операцію.
Максим сам пішов у пастку.
Її приготували для нього, не інакше.
Хтось полює на нього, персонально.
І це тільки початок.
Коломієць, сильно натиснувши, переламав гілку навпіл.
— Розкажіть, товаришу капітан, мені про настрої серед громадян.
— Винуватий.
— У чому ваша провина?
Майор Полинін подався вперед, примружив очі, обіперся на покладені на стіл руки, зігнуті в ліктях, витягнув шию. Таку манеру виробив на фронті, не навмисне, мимоволі, коли доводилося допитувати людей у погано освітлених бліндажах, а він мусив бачити їхні лиця. Зараз кабінет добре освітлювався, та звичка — друга натура.