Гордість і упередження і зомбі

Місіс Беннет мала сестру, одружену з містером Філліпсом, який служив клерком у їхнього батька й перебрав на себе його справу, а також брата, котрий оселився в Лондоні, отримав науковий ступінь, а згодом заволодів кількома фабриками, поставленими нині на службу воєнної оборони.

Село Лонґборн містилося лише за милю від Меритона — себто на відстані, якнайзручнішій для юних леді, які, попри нечестивих, що весь час нападали на мандрівників, зазвичай вирушали туди тричі, а то й чотири рази на тиждень, щоб віддати шану своїй тітці, а заразом і навідатися в модну крамничку, розміщену на шляху. Особливо такі виправи полюбляли дві молодші доньки, Кетрін і Лідія. Легковажніші за решту сестер, вони, не маючи кращих справ, радо рушали в Меритон після сніданку, аби розважитися, а також повправ-лятися дорогою в бойових уміннях. На той момент їм не бракувало ані новин, ані приводів для втіхи, адже неподалік отаборився полк вояків, який мав лишатися там цілу зиму: солдати мусили виривати труни з промерзлої землі та спалювати їх на вогні. Штаб же розташувався в Меритоні.

Тепер кожні відвідини місіс Філліпс дарували безліч найпікантніших подробиць. Кожен день приносив нові відомості про імена офіцерів та їхні зв’язки, а також свіжі новини з полів у Дербіширі, Корнволлі та Ессексі — місць, де тривали найзапекліші бої. Всі розмови дівчат зводилися до офіцерів.

І навіть величезний спадок містера Бінґлі, сама згадка про який сповнювала їхню матір небувалою радістю, тьмянів у їхніх очах на тлі лейтенантського мундира, а також захоплених розповідей офіцера про те, як єдиним ударом меча він стинав голови ураженим.

Наслухавшись якось уранці їхніх балачок, містер Беннет стримано зауважив:

— З огляду на все почуте, я доходжу висновку, що ви — найбільші дурепи в нашій країні. Я й раніше це підозрював, але тепер упевнився остаточно.

— Я вражена, мій любий, — відказала місіс Беннет, — як легко ви називаєте своїх доньок дурепами.

— Якщо мої діти дурні, то я хочу бодай не плекати марних ілюзій.

— Я вас розумію. Але ж насправді вони страшенно розумні. Не забувайте, як швидко й досконало вони опанували всі ці ваші східні штучки, на вивченні яких ви так наполягали.

— Здатність убити кількох нещасних уражених ще не робить їх розважливими. Тим паче, коли свої навички вони найчастіше використовують лише на втіху кільком красеням-офіцерам.

— Мамо! — вигукнула Лідія. — Тітонька каже, що полковник Форстер і капітан Картер уже не так часто навідуються до міс Вотсон, як раніше. Тепер вона нерідко бачить їх на кладовищі Шефердз-Гілл, де вони палять гробівці.

Відповісти місіс Беннет завадив лакей, який увійшов, щоб передати записку її старшій дочці. Записка була з Незерфілду, а слузі веліли дочекатися відповіді.

— То що там, Джейн, від кого записка? Про що вона?

— Це від міс Бінґлі, — відповіла Джейн, а потім зачитала листа вголос.