Гордість і упередження і зомбі
- Автор: Остин Джейн, Грэм-Смит Сет
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 978-966-500-783-8
- Переводчик: Роксоляна Свято
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Гордість і упередження і зомбі». Краткое содержание книги:
Так починається «Гордість і упередження і зомбі», розширена версія улюбленого роману Джейн Остін, до якого тепер увійшли цілковито нові епізоди — сцени безжальних зомбівських безчинств. Іще на початку ми дізнаємося, що тихі села Англії охопила загадкова моровиця, внаслідок якої мертві... почали оживати! Тепер у відважної Елізабет Беннет немає вибору: вона мусить порятувати батьківщину від нечисті. Та вже невдовзі від таких шляхетних намірів її відволікає гордовитий і бундючний містер Дарсі. З його появою на читача чекає розкішна комедія характерів, сповнена майстерних словесних поєдинків між двома закоханими, а також не менш брутальних реальних поєдинків на кривавому полі бою. Чи зуміє Елізабет побороти сатанинське поріддя? І чи зможе подолати соціальні упередження, властиві класові дрібноземельних дворян? Сповнений романтики, сердечних мук, сутичок, канібалізму й тисяч трупів на різних стадіях розпаду, роман «Гордість і упередження і зомбі» перетворює шедевр світової літератури на щось таке, що вам справді захочеться прочитати.
ДЖЕЙН ОСТІН — авторка романів «Розум і почуття», «Менсфілд-Парк», «Емма» та інших шедеврів британської літератури.
СЕТ ҐРЕМ-СМІТ колись прослухав курс із англійської літератури. Нині проживає в Лос-Анджелесі.
— Одне слово, їй нема чим похвалитися, крім своїх бойових умінь. Я до смерті не забуду її ранкової подоби. Вона скидалася на справжню дикунку.
— О, так, Луїзо, твоя правда. Невже треба було рватися в таку далечінь лише тому, що її сестра застудилася? А її волосся? Вся така розпатлана й розтріпана!
— А її спідниця?! Сподіваюся, ти помітила, що її спідниця дюймів на шість — якщо не більше — була в грязюці. А ще ці шматочки мертвецької плоті на рукавах... Без сумніву, то були рештки її нападників!
— Може, твій опис і справді точний, Луїзо, — озвався Бінґлі, — але я нічого цього не помітив. Як на мене, міс Елізабет Беннет виглядала просто чарівно, коли нині зранку зайшла до нашої вітальні. Її брудна спідниця ні на мить не привернула моєї уваги.
— Ну, а ви, містере Дарсі, не могли цього не помітити, чи не так? — не вгавала міс Бінґлі. — І, припускаю, вам би дуже не хотілося, щоб ваша сестра з’явилася десь у такому вигляді?
— Звісно, ні.
— Пройти пішки три милі, чи скільки там, по кісточки вгрузаючи в грязюку. Та ще й сама, без жодного супроводу! І це в часи, коли вся ця нечестива гидота і день, і ніч тільки й вичікує нагоди вихопити зі шляху бідолашних мандрівників і приректи їх на смерть? І що вона хотіла сказати такою поведінкою? Як на мене, це свідчить про небувалу самовпевненість і типово провінційну зневагу до етикету.
— Це свідчить про її любов до сестри та заслуговує якнайбільших похвал, — сказав Бінґлі.
— Боюся, містере Дарсі, — зауважила міс Бінґлі напівпошепки, — ця пригода суттєво погіршила вашу думку про її чарівні очі.
— Аж ніяк, — відказав Дарсі, — після пішої прогулянки вони виблискували ще яскравіше.
Після цих слів запанувала коротка мовчанка, яку невдовзі урвала місіс Герст:
— Я щиро вподобала Джейн Беннет. Вона справді мила дівчина. І я від усього серця бажаю їй вдало прилаштуватися в житті. Але, боюся, з такими батьками, як і з іншими родичами, шансів у неї зовсім небагато.
— Здається, ви казали, що її дядько — адвокат у Меритоні?
— А ще один мешкає десь неподалік Чіпсайду.
— У столиці? Як же це мило! — і обидві сестри від душі розреготалися.
— Та навіть якби її дядьки заселили весь Чіпсайд, це аж ніяк не вплинуло б на їхні принади! — вигукнув Бінґлі. — А хіба їхні бойові здібності не варті похвал? Слово честі, я вперше бачу дівчат, які так упевнено тримали б зброю в руках.
— Але це суттєво зменшує їхні шанси вийти заміж за когось поважного, — зауважив Дарсі.
На цю репліку Бінґлі не відповів. Зате сестри радісно її підтримали.
Та невдовзі вони відчули новий наплив ніжності й пішли в кімнату до Джейн, де залишалися, аж доки не подали каву. Хвора й далі почувалася кепсько, й Елізабет не відходила від неї аж до пізнього вечора. Трохи заспокоївшись, коли сестра заснула, вона нарешті відчула не бажання, а радше моральний обов’язок спуститися до решти товариства.
Коли вона ввійшла до вітальні, всі сиділи за картами. Її одразу ж запросили долучитися. Проте, остерігаючись, що ставки у грі високі, вона відмовилася, аргументувавши це тим, що мусить доглядати за сестрою, а ті кілька вільних хвилин, які їй випали, воліє провести за читанням. Містер Герст здивовано глянув на неї.
— Ви надаєте перевагу читанню перед картами? — спитав він. — Це величезна рідкість.
— Я багато чому надаю перевагу перед картами, містере Герст, — відповіла Елізабет. — І не останньою насолодою в цьому списку є відчуття, коли гостре лезо проколює чиєсь кругленьке черевце.
До кінця вечора містер Герст не промовив ані слова.
— Не маю сумніву, що доглядати за сестрою для вас — велика приємність, — озвався Бінґлі. — Сподіваюся, ще більша приємність чекає на вас невдовзі, коли вона одужає.
Подякувавши йому, Елізабет підійшла до столу, на якому лежало кілька книжок. Бінґлі одразу ж запропонував їй принести ще — мовляв, уся бібліотека до її послуг.
— Мені хотілося б, вам на користь, а собі на честь, похизуватися більшою колекцією. Але я лінивий, і хоч книжок у мене не так і багато, але прочитав я ще менше.
Елізабет запевнила його, що їй досить і того, що є в кімнаті.