Нарис загальної історії

Вид не має хижаків, він на вершині харчового ланцюга, і він усеїдний. У його розпорядженні всі їстівні ресурси живої природи. Рослинний світ можна використовувати методами збирання, тваринний — полюванням на малу й велику дичину. На додачу до збирання (черепашки, раки, водорості тощо) або до полювання на малу дичину (риба) є продукти річок, озер, морів. Але рибальство як спеціалізований спосіб життя належить до неоліту поряд із рільництвом і тваринництвом. З харчової точки зору живу природу суходолу можна поділити на три класи: рослини, травоїдні й м’ясоїдні. М’ясоїдні посідають останні ланки харчового ланцюга, причому це становище зменшує їхню кількість і змушує конкурувати між собою: люди ними зовсім не харчуються або харчуються мало і радше нищать їх. Великих травоїдних тварин більше, хоча вони й не конкурують з людським видом, але за своєю калорійністю вони приблизно в сім разів слабші за рослини і можуть бути винищені аж до повного зникнення.

Жива природа сильно залежить від кліматичних умов, які обумовлюються в першу чергу широтою, рельєфом, а в другу — довготою та співвідношенням між морями й континентами. Склад фауни й флори визначають великі кліматичні зони: вологі тропіки, сухі тропіки, зони помірного клімату, холодні та арктичні. Певне середовище визначається тими рисами природи, які важливі для його користувачів. Залежно від поставленого питання можливі різні варіанти класифікації. Одні середовища сприятливіші для полювання, інші — для збирання: певний градієнт спостерігається від екватора до північного полюса, причому полювання приносить дедалі більше калорій і за п’ятдесятою паралеллю починає переважати. За іншим критерієм вирізняють, з одного боку, середовища з різкими сезонними контрастами (сухі й вологі, теплі й холодні), а з другого — зони з менш помітними сезонними змінами і плавними переходами. Для перших характерний контрастний спосіб життя з регулярним чергуванням. Середовище міняється також залежно від наявних ресурсів. їхнє розмаїття може бути незначним або сильним для використовуваної площі, або вони можуть бути однорідними чи сегментованими на одній і тій самій площі. З огляду на це, особливо виділяють два види середовища. Екваторіальним лісам притаманне надзвичайне розмаїття видів, кожен із яких представлений дуже малою кількістю особин, що веде до постійних переміщень однією й тією самою територією. На ландшафтах, пом’якшених широтою та/або висотою, дуже велике різноманіття забезпечується близьким межуванням численних маленьких ніш, кожна з яких охоплює невелику кількість видів. Така картина заохочує до сезонних переміщень з однієї ніші до іншої.