Нарис загальної історії

Від цієї спільноти можуть відділятися «рої», які оселяються десь далі на вільній території. Археологічні пам’ятки нездатні зафіксувати випадки «роїння», чи розселення, й етнографічні документи дають нам не більше. Щодо історика, то йому доводиться просуватися шляхом домислів. Причиною розселення має бути конфлікт — досить гострий і нерозв’язний, щоб сторони вирішили, що вони не можуть більше жити разом. У таких випадках можливі два варіанти дій. За першим, з етносу можуть піти кілька сімей. Оскільки вони не відповідають вимозі морфологічної єдності, треба постулювати збір до купи роїв, які вийшли з кількох етносів. Така їхня зустріч є надто випадковою, щоб не зробити ймовірнішим біологічне зникнення рою та повернення до етносу тих, хто виживе. Такий сценарій більше сприяє демографічному регулюванню. Другий варіант видається перспективнішим, оскільки він ґрунтується на поділі етносу на дві майже рівні половини. Оскільки найвірогідніше джерело конфліктів — це наявний демографічний тиск не на ресурси, бо ми цей ризик уже усунули, а на саме суспільне життя, кожна половина може бути близькою до демографічної рівноваги, яке досягається за чисельності приблизно в п’ятсот особин. Цей сценарій у його найвищому прояві змушує етнос жити в стані постійно зростаючої напруги мірою того, як він наближається до межі в тисячу особин, після досягнення якої він ділиться на два етноси по приблизно п’ятсот особин кожний.

Демографія показує, у чому сім’я є природним розв’язанням проблеми. Можна стверджувати природний характер клану, спираючись на певні аргументи. Він — оптимальна економічна одиниця. Ураховуючи природні ресурси, треба було б, аби двадцять п’ять — п’ятдесят особин зайняли таку територію, що переміщення нею ставало надто невигідним. Природніше зайняти меншу територію, якщо вона здатна забезпечити всім необхідним. Більш сміливо було б припустити, що клан є також оптимальною одиницею суспільного життя в тісному спілкуванні. Якщо кожен має брати участь в обміні, не силуючи свою природу ні в напрямку розкриття, ні в напрямку стриманості, оптимальним розміром, на думку психосоціологів, є спільнота з восьми-дванадцяти осіб: це розмір клану за винятком надто малих, щоб змішуватися з дорослими, дітей. Плинність і навіть слабкість клану функціональні для економічної ефективності в деяких дуже контрастних видах середовищах і головно в психічному плані, бо людський вид агресивний і не має запрограмованого контролю за виражанням ворожнечі та застосування сили. За таких умов, та ще коли люди живуть постійно в такому скупченні, простіше й швидше розійтися, якщо вже неможливо терпіти одне одного.