Гаррі Поттер і смертельні реліквії
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Краткое содержание книги:
На короткий час запанувала тиша, в якій мовби відлунював гуркіт, з яким багато років тому Геґрід розтрощив дерев'яні вхідні двері. Тітка Петунія дивилася на дядька Вернена; Дадлі не зводив очей з Гаррі. Нарешті дядько Вернон гарикнув:
— А як же моя робота? Як школа Дадлі? Навряд чи те ледаче чаклунське кодло про це думає…
— Невже до вас не доходить?! — крикнув Гаррі. — Вони вас катуватимуть і вб'ють так само, як і моїх батьків!
— Тату, — голосно озвався Дадлі, — тату… я піду з тими людьми з Ордену.
— Дадлі, — аж здивувався Гаррі, — уперше в житті ти сказав щось розумне.
Він зрозумів, що виграв битву. Якщо Дадлі так перелякався, що готовий прийняти допомогу від Ордену, то його батьки долучаться до нього, і мови не може бути, щоб вони розлучилися зі своїм Дадічком. Гаррі глянув на годинник, Що стояв на каміні.
— Вони тут будуть хвилин за п'ять, — повідомив він, і, не Діждавшись відповіді від Дурслів, вийшов з вітальні. Перспек тива прощання — можливо, назавжди — з тіткою, дядьком та двоюрідним братом викликала в нього тільки позитивні емоції, проте відчувалась і певна ніяковість. Що треба казати одне одному на завершення шістнадцятирічного періоду взаємної неприязні?
Повернувшись до кімнати, Гаррі безцільно поторсав рюкзак, тоді пропхнув кілька горішків крізь ґратки Гедвіжиної клітки. Вони стукнули об дно, однак сова їх проігнорувала.
— Ми вже скоро поїдемо, зовсім скоро, — пообіцяв Гаррі. — І ти знову літатимеш.
Задзеленчав дзвінок у дверях. Гаррі повагався, а тоді вийшов з кімнати й зійшов по сходах: навряд чи Гестія й Дідалус самі дадуть раду з Дурслями.
— Гаррі Поттер! — пискнув схвильований голос одразу, як Гаррі відчинив двері. Низенький чоловік у рожево—бузко вому капелюсі низько йому вклонився. — Це для мене честь,
як завжди!
— Дякую, Дідалусе, — відповів Гаррі, обдаровуючи ніяко вою усмішкою чорняву Гестію. — Добре, що саме ви при були… оце вони — мої тітка, дядько й двоюрідний брат…
— Добрий вечір, родичі Гаррі Поттера! — радісно привітався Дідалус, заходячи у вітальню. Видно було, що Дурслям анітрохи не сподобалось таке привітання; Гаррі навіть подумав, чи не передумають вони ще раз. Побачивши чаклуна й відьму, Дадлі міцніше притулився до матері.
— Бачу, що ви вже спаковані й готові. Чудово! План, як вам уже казав Гаррі, дуже простий, — Дідалус вийняв з камі—зельки велетенського кишенькового годинника й уважно його розглянув.
— Ми вийдемо раніше за Гаррі. Оскільки вдаватись до чарів у вашому домі небезпечно, бо Гаррі ще неповнолітній, і це може дати міністерству привід його заарештувати, то миль з десять—п'ятнадцять ми проїдемо, а тоді вже й роз'яви—мося в безпечне місце, яке для вас підібрали. Ви ж, мабуть, умієте водити машину? — чемно спитав він дядька Вернона.
— Чи я вмію?… Та ж ясно, що вмію водити! — бризнув слиною дядько Вернон.
— Дуже мудро з вашого боку, сер, дуже мудро, бо в мене голова макітриться від усіх тих кнопок і ручечок, — зрадів Дідалус. Йому явно здавалося, що він цим лестить Вернону Дурслі, однак той з кожним Дідалусовим словом помітно втрачав віру в надійність цього плану.
— Навіть водити не вміють, — пробурмотів він тихенько й обурено настовбурчив вуса, та, на щастя, ні Дідалус, ні Гестія його не почули.
— А ти, Гаррі, — продовжував Дідалус, — зачекаєш тут своїх охоронців. У нас сталися невеликі зміни…
— Як це розуміти? — миттю озвався Гаррі. — Я думав, Дикозор прибуде й забере мене "Явленням—пліч—о—пліч".
— Не вийде, — скупо зронила Гестія. — Дикозор тобі сам пояснить.
Дурслі, що все це слухали, нічого не розуміючи, аж підскочили, коли хтось голосно верескнув: "Скоріше!"
Гаррі роззирнувся по кімнаті й аж тоді збагнув, що голос лунав з Дідалусового кишенькового годинника.
— І справді, скоріше. Графік у нас напружений, — сказав Дідалус, показуючи на годинника, а тоді поклав його назад у камізельку. — Гаррі, треба узгодити час твого виходу з будинку з роз'явленням твоєї родини. Щоб дія закляття припинилась, коли ви всі будете в безпечному місці. — Він повернувся до Дурслів. — Ну, що, всі спаковані й готові вирушати?
Ніхто йому не відповів: дядько Вернон спантеличено дивився на опуклу кишеньку Дідалусової камізельки.
— Може, нам зачекати в передпокої, Дідалусе? — пробурмотіла Гестія; напевно, вважала за нетактовне лишатися в кімнаті під час зворушливого, можливо, слізного прощання Гаррі з Дурслями.
— Не треба, — буркнув Гаррі, але після того, як дядько Вернон голосно гарикнув: — Ну, то бувай, хлопче! — все стало і так зрозуміло.
Дядько простяг було правицю, щоб потиснути руку Гаррі, проте в останню мить передумав, стиснув пальці в кулак і почав махати ним, наче метрономом.
— Готовий, Дадіку? — тітка Петунія метушливо перевіря ла, чи не розстебнулася сумочка, щоб узагалі не дивитися на Гаррі. Дадлі нічого не відповів, а тільки стояв з роззявленим ротом, чимось схожий на велетня Ґропа.
— Ну, то ходімо, — буркнув дядько Вернон.
Він уже був коло дверей, коли Дадлі пробелькотів:
— Я не розумію.
— Що ти не розумієш, Попульчику? — запитала тітка Петунія, дивлячись на сина. Дадлі підняв товсту, мов свиняче стегно, руку й тицьнув пальцем на Гаррі.—А чого він не їде з нами?
Дядько Вернон і тітка Петунія заклякли на місці, неначе Дадлі щойно висловив бажання стати балериною.
— Що? — голосно перепитав дядько Вернон.
— Чого він не їде з нами? — повторив Дадлі.
— Ну, він… бо він не хоче, — пояснив дядько Вернон, люто зиркнувши на Гаррі й додав: — Ти ж не хочеш, правда?
— Анітрохи, —підтвердив Гаррі.
— От бачиш, —сказав дядько Вернон Дадлі. — Ну, все, ходімо.
Він рішуче вийшов з кімнати. Чути було, як відчиняються передні двері, але Дадлі не ворухнувся, і тітка Петунія, ступивши кілька непевних кроків, теж зупинилася.
— Що там ще? — ревнув дядько Вернон, знову з'являю чись у дверях.
Здавалося, ніби Дадлі бореться з такими складними думками, що словами їх годі й висловити. За кілька секунд болісної внутрішньої боротьби він запитав:
— А куди ж він поїде?
Тітка Петунія й дядько Вернон мовчки перезирнулися. Видно було, що Дадлі їх налякав.
Тишу порушила Гестія Джонс.
— Але ж… невже ви не знаєте, куди вирушає ваш небіж? — спантеличено запитала вона.
— Усе ми знаємо, — буркнув дядько Вернон. — До таких, як оце ви, вгадав? Усе, Дадлі, сідаймо в машину, ти чув, що сказали — ми поспішаємо.
І знову Вернон Дурслі покрокував до виходу, проте Дадлі не зрушив з місця.
— До таких, як ми?
Гестія була обурена. Для Гаррі це була не новина: чаклунів і чарівниць завжди приголомшувало те, як мало цікавляться життям славетного Гаррі Поттера його найближчі родичі.
— Усе нормально, — заспокоїв її Гаррі. — Це не має значення, чесно.
— Не має значення? — перепитала Гестія, а її голос лиховісно забринів. — Невже ці люди не усвідомлюють, через що ти пройшов? Яка небезпека тобі загрожує? Яке виняткове місце посідаєш ти в серцях антиволдемортового опору?
— Е—е… ні, не усвідомлюють, — зізнався Гаррі. — Вони, власне, вважають, що я — порожнє місце, але я вже звик…
— Я не вважаю, що ти порожнє місце.
Якби Гаррі не бачив, як ворушаться в Дадлі вуста, він би не повірив. Кілька секунд він дивився на Дадлі, перш ніж усвідомив, що це сказав його двоюрідний брат; крім того, Дадлі увесь почервонів.
Приголомшений Гаррі зніяковів.
— Ну… е—е… дякую, Дадлі.
І знову було видно, як Дадлі бореться з надто важкими для висловлення думками. Нарешті він пробурмотів: —Ти врятував мені життя.
— Не зовсім так, — заперечив Гаррі. — Дементори хотіли в тебе взяти тільки душу…
Він здивовано подивився на двоюрідного брата. Вони практично не спілкувалися ні цього літа, ні торік, бо Гаррі Дуже ненадовго повертався на Прівіт—драйв і переважно не виходив зі своєї кімнати. І тепер у Гаррі сяйнув здогад, що чашка з холодним чаєм, на яку він уранці наступив — то була ніяка не пастка. Гаррі був зворушений, та все ж відчув полегшення, коли зрозумів, що Дадлі вичерпав усе своє вміння висловлювати почуття. Ще кілька разів роззявивши рота, він почервонів і замовк.