220 днів на зорельоті
- Автор: Мартынов Георгий Сергеевич
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «220 днів на зорельоті». Краткое содержание книги:
Про незвичайні й небезпечні пригоди членів радянського екіпажу ви прочитаєте в захоплюючій науково-фантастичній повісті.
Наступний запис у моєму щоденнику буде зроблений вже у польоті.
На сьогодні досить… Десять хвилин на першу…
За мною заїдуть о сьомій ранку.
Отже, остання ніч на Землі!..
Завтра старт в невідоме!
СТАРТ
3 липня 19… року.
18 годин за московським часом.
Тридцять дві години польоту…
Минула перша доба. Іде друга. Я знаю про це з годинника. На нашому кораблі зміни дня і ночі немає і не буде. Сонце безперервно освітлює правий борт, і корабель регулярно плавно обертається, щоб рівномірно нагрівалася вся поверхня його корпусу.
Двигуни давно перестали працювати, і ми летимо по інерції з швидкістю двадцять вісім з половиною кілометрів на секунду. Ми не відчуваємо цього. Здається, що корабель непорушно висить на одному місці. Земля лишилася далеко позаду.
Зорі скрізь. З усіх боків нас оточують незліченні світні точки. Млечна Путь видна вся, як велетенське кільце. Сонце сяє нестерпно яскраво, але поблизу нього видно зорі. Дивне видовище! Сонце і зорі на чорному фоні. Із Землі небо ніколи не здається таким чорним. Неозброєним оком видно, що та зірка далі, а ця ближче, але як вони всі далеко!..
Корабель висить в центрі нескінченного простору…
Та сама картина, яка так лякала мене на Землі, тут не викликає страху. Немає відчуття, що під нами безодня, бо така сама безодня з усіх боків, а поняття «верх» і «низ» давно вже сплуталися. Як тільки перестали працювати двигуни і корабель полетів по інерції з постійною швидкістю, вага зникла, а разом з нею зникли звичайні уявлення. За звичкою вважаю, що під ногами «низ», а над головою «верх», але мені дуже легко повернути своє тіло на сто вісімдесят градусів, і тоді те, що було верхом, стає низом і навпаки. Для цього досить зробити невеличке зусилля, використовуючи як точку опору який-небудь нерухомо закріплений предмет або просто стіну.
Я нічого не важу!..
Відчуття невагомості, про яке я так багато думав перед польотом і якого трохи боявся, насправді було зовсім не страшне і навіть приємне. За одну добу я цілком призвичаївся до нього.
Оце зараз я пишу за столом. Мені зручно, але який це має вигляд збоку?..
Наша каюта невелика. Одна стіна півкругла — це борт корабля. В ній кругле вікно. Коли в нього не дивляться, воно закрите зовні важкою стальною плитою (важкою на Землі, але тут вона нічого не важить). Задня стіна пряма і проходить від одного борту до другого. В ній «двері» — круглий отвір діаметром один метр. Якщо мені потрібно вийти з каюти, я, трохи відштовхнувшись від чого-небудь, пропливаю в них, як риба. Дві бокові стіни являють собою правильні півкола і не мають отворів. На одній з них пригвинчений наглухо стіл, і я сиджу біля нього просто в повітрі. Ліва рука лежить на столі і притримує зошит, в якому я пишу. Якщо я зніму руку, то від мого дихання зошит зараз же полетить. Він полетів би навіть тоді, коли б важив півтонни (на Землі), бо тут всі предмети однак нічого не важать. Мускульного зусилля, яким я притискую зошит до стола, досить, щоб удержувати мене самого на місці.
Крім стола, в каюті є шафа, в якій лежать інструменти, прилади і наші особисті речі.. Вона зроблена з алюмінію і займає всю стіну напроти стола. Коли я «сиджу» за столом, то шафа по відношенню до мене — «на стелі», а якщо я повернусь ногами до неї, то на стелі опиниться стіл.
Ніяких ліжок в каюті немає. По обидва боки вікна висять дві сітки з металевими пряжками. В них ми повинні спати. Робиться це так: трохи відштовхуєшся од чого-небудь, підпливаєш в повітрі до сітки і, влаштувавшись в ній, застібаєш пряжки. Невагоме тіло ні на що не тисне, і спати можна в будь-якому положенні, як на найм'якшому пуховику. Сітка не дає змоги моєму тілу рухатися по каюті під час сну. Справа в тому, що в нашому невагомому світі час від часу виникає ледве помітна сила ваги. Це відбувається тоді, коли корабель обертається навколо своєї поздовжньої осі. Хоч яка мала ця сила, але її досить, щоб я прокинувся зовсім не там, де «ліг». Точніше кажучи, це не вага, а відцентровий ефект. Коли відбувається поворот, усі незакріплені предмети починають рухатися.