Бурецвіт
- Автор: Ряполова Марія
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-292-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Бурецвіт». Краткое содержание книги:
— О, Господи!
— Так. Окрім того, якщо русалок іще можна обійти, то Садівників — ніяк. Без їхньої згоди не отримати орхідеї долі. А тепер вони ще й злі та недовірливі.
— Чому?
— Як чому? Садівник не повинен віддавати орхідею нікому, крім людини, чиєї долі є ця орхідея, а зараз їх, бачиш, на торги виставляють. Живий Садівник не дозволив би такого.
— А Садівника можна вбити?
— Кого завгодно можна вбити. — І отримати орхідею?
— Так, але ти отримаєш гарну і дорогу квітку, але не більше.
Орхідеї не пробачають убивства Садівника.
— У-ух. І оце всі люди, які знайшли свою орхідею, пройшли такий довгий шлях?
— Всі. Деяким, щоправда, русалки самі пропонують допомогу в пошуках орхідеї. Це так звані обранці. Якщо спеціального запрошення нема, то шансів небагато.
— Весело.
— Еге ж. І останнє. Якщо ти відшукаєш орхідею власної долі, тобі не захочеться її комусь віддавати. Вийдемо надвір?
Ми залишили крамницю і всілися на ґанку. Мені тут було спокійніше, бо я могла тримати в полі зору ялинки пристрасті.
— Слухай, а що тобі зробиться, якщо ти не віддаси своєї долі чи орхідеї долі, адже вони не можуть її забрати силоміць?
— Тоді на мене і на весь мій рід нашлють прокляття.
— О, то в тебе чимало варіантів: віддати долю, знайти і віддати орхідею долі, одруження і прокляття. Є з чого вибирати. А вона тобі геть не подобається?
Він подивився на мене, ніби я бовкнула дурницю.
— А зілля відвороту не допоможе?
— Не знаю. А як?
— Ну, як… Щоб їй самій розхотілося за тебе виходити!
— Не знаю.
— Варто спробувати.
— Так, я зараз усе пробую. А де взяти таке зілля?
— Я можу зробити.
Ми помовчали.
— Тобі не здається, що тебе дурять?
— Тобто?
— Пригадуєш, я казала, що чародії заволодівають долями через обман або шантаж. Мені здається, що твій випадок — не виняток. Можливо, ця дівчина — не його дочка і навіть не дочка людини, чию долю він забрав. І зовсім вона тебе не любить, і заміж за тебе вона не збиралася. А твої почуття до неї можна було викликати нехитрими засобами. Далі вона витягає з тебе обітницю. Досить темний момент, бо обітниці зараз не в моді, та й обітниця така дивна: «своєю долею». Скоро після того, як ти їй заприсягнувся своєю долею, дізнаєшся деякі речі, про які раніше й гадки не мав. Дещо дуже неприємне про неї. Та й можна було легко призупинити дію речовин, що підігрівали твої почуття. Себто, щоб закоханість не обірвалася з підозрілою миттєвістю, але й щоб вона не затьмарювала жахіття новини. Після цього майбутнє одруження починає видаватися тобі жахливою перспективою. Тут виявляється, що її батько — чародій, і вони нагадують тобі про обітницю, погрожуючи узвичаєним покаранням за зраду — прокляттям на рід.
— Може, так воно і було, — буркнув Бурецвіт.
— Дивися, якщо відворот не подіє, то так воно і є.
6
— Я так люблю тут бувати, так люблю всі твої квіти! Це чудове місце, найкраще у світі, такий гарний краєвид із вікна! Господи, а яка ти гарна сьогодні! Просто диво!
— Сонце, відійди від лілії екстазу.
— Річ не в твоїх квітах, я закохалася!
— І від ялинки пристрасті відійди.
Вона слухняно відступила від деревця спокуси.
— Ну от. Тут на мене ніщо не діє? Його звати Херувим.
— Як?
— Херувим.
— Жах який.
— Він такий сексуальний.
— Угу. Будеш печиво?
— Ні, ти знаєш, щось не хочеться.
Я зітхнула і віднесла в інший куток кущик для схуднення.
— Прогуляймося? Мені тут остобісіло сидіти.
Ми йшли порожньою після дощу вулицею. На асфальті блищали калюжі, в які я намагалася влізти і які старанно оминала моя подруга. Вітер віяв нам в обличчя, тому волосся на очі не кидав, проте піднімав спідницю.
Хмаринки вже розбіглися, небо було ніжно-блакитного кольору, по овиду охоплене рожево-ліловою стрічкою заходу сонця. Пора ще була тепла, але комарі вже зникли, тому я вельми полюбляла перейтися під вечір.
— Ну, як твої справи, подруго? — заговорила я перша.
— А, так. Цей Херувим…
— А коротко ти його як називаєш?
— Все тобі розкажи. Так от, у нього є одна вада.
— Ім’я?
— Ні, ім’я дуже навіть поетичне. У нього кепський смак.
«Ще б пак, із таким ім’ям», — подумала я, але промовчала.
— Річ у тім, — продовжувала моя закохана подруга, — що він подарував мені букет квітів.
— Ну?
— Що ну? Подарувати зрізані квіти — все одно, що подарувати напівпридушене кошеня.
Я замислилась.