Сказання з Небезпечного Королівства

Зосереджуватись і планувати час — цих двох речей Дрібничці належить навчитись у Робітні, яку більшість критиків означили як варіацію Чистилища. Винагороджений, він з'ясовує, що в Іншому Світі сни збуваються: ось перед ним постає його Дерево — краще, ніж він його будь-коли малював, і краще навіть, аніж уявляв, — а поза ним виникають Ліс і Гори, які він тільки почав уявляти. Проте дещо можна ще вдосконалити, і для цього Дрібничці потрібно працювати разом із сусідом, паном Парохієм, який у реальному світі здавався лише докукою. Те, що вони створили у спільному видінні, навіть Голоси визнають цінним із терапевтичного погляду, проте й тоді їхнє видіння — то тільки вступ до чогось величнішого, про що смертним доводиться лише гадати. Одначе кожному треба звідкись починати. Як мовить у «Ковалі» Королева Дивокраю, «краще вже маленька лялька, ніж цілковита непам'ять про Дивокрай», — і краще вже Дивокрай, аніж цілковите нерозуміння того, що поза земним світом повсякдення щось таки існує.

У «Листка», зрештою, два закінчення: одне — в Іншому Світі, а друге — в тому, який Дрібничка покинув. Іншосвітне закінчення сповнене радості та сміху, проте в реальному світі надія і пам'ять зазнають краху. Дрібничкову величну картину зужито для того, щоби залатати діру, один із зображених на ній листочків потрапив до музею, але той заклад згорів дотла, а відтак про Дрібничку було геть забуто. Останніми словами про нього були такі: «Не здогадувався, що він малював», — а майбутнє, здається, належить людям на кшталт Радника Звички, який має власні переконання щодо практичної освіти і — пам'ятайте, що твір писано наприкінці 1940-х — знищення небажаних елементів Суспільства. Якщо для нас є спосіб зцілитися, то, каже Толкін, наголошуючи, що Дрібничка вжив це слово «цілком буквально», це — «дар». Інше слово на позначення «дару» — «благодать».