Незнайко на Місяці

«Добре було б побудувати великий міжпланетний корабель, узяти добрий запас харчів, повітря і здійснити тривалу експедицію на Місяць. Слід сподіватися, що в зовнішній оболонці Місяця є отвори у вигляді печер або кратерів згаслих вулканів. Крізь ці отвори можна буде проникнути всередину Місяця й побачити його центральне ядро. Якщо це ядро існує, а воно безперечно існує, то місячні коротульки живуть на його поверхні. Між зовнішньою оболонкою і центральним ядром Місяця, напевно, збереглася достатня кількість повітря, тому умови життя на поверхні ядра мають бути цілком сприятливими для коротульок».

Так Знайко мріяв, і він уже хотів було почати готуватися до нової подорожі на Місяць, але раптом пригадав усе, що трапилось, і сказав:

— Ні! Треба бути твердим! Якщо я вирішив не займатися наукою, значить, займатися нею не буду. Нехай хтось інший летить на Місяць, нехай хтось інший знайде на Місяці коротульок, і тоді всі скажуть:

«Знайко правду казав. Він дуже розумний коротулька й передбачив те, чого ніхто до нього не передбачав. А ми були несправедливі! Ми не вірили йому. Ми сміялися з нього. Писали про нього всілякі обурливі статейки, малювали карикатури». І тоді всім стане соромно. І професору Зірочці стане соромно. І тоді всі прийдуть до мене й скажуть: «Пробач нам, любий Знаєчку! Ми були несправедливі!» А я скажу: «Нічого, братики, я не серджусь. Я вам пробачаю. Хоча мені було дуже прикро, коли всі з мене сміялися, але я не злопам'ятний. Я хороший! Бо що для Знайка найважливіше? Для Знайка найважливіше — правда. А коли правда восторжествувала, то все, значить, гаразд, і ніхто ні на кого не повинен сердитись».

Так міркував Знайко. Обдумавши все як слід, він вирішив забути про Місяць і ніколи більше про нього не думати. А проте це рішення, виявилося, Знайкові не так легко було виконати. Річ у тому, що в нього лишився шматочок Місяця, тобто той місячний камінь, який він відбив молотком від скелі, коли спускався з Фуксією і Рибкою в місячну печеру. Цей місячний камінь лежав у нього в кімнаті на підвіконні й щохвилини потрапляв на очі. Глянувши на нього, Знайко в ту ж мить згадував про Місяць і про все, що сталося, і знову засмучувався.

Одного разу, прокинувшись уночі, Знайко глянув на камінь, і йому здалося, що камінь у темряві світиться якимось м'яким голубуватим світлом. Здивований цим незвичайним явищем, Знайко встав з постелі й підійшов до вікна, щоб роздивитися місячний камінь зблизька. Враз він помітив, що на небі був повний, яскравий місяць. Проміння від місяця падало прямо в вікно й освітлювало камінь так, що створювалося враження, ніби він світився сам. Помилувавшись цим красивим видовищем, Знайко заспокоївся і ліг у постіль.

Іншим разом (це трапилось увечері) Знайко довго сидів над книжкою, а коли зрештою вирішив лягти спати, була вже глибока ніч. Роздягнувшись і погасивши світло, Знайко забрався в постіль. Випадково його погляд упав на місячний камінь. І знову здалося Знайкові, що камінь світиться сам, і цього разу навіть якось особливо яскраво. Знаючи, що це лише ефект місячного освітлення, Знайко не звернув на камінь уваги й уже зібрався заснути, як раптом пригадав, що в цю ніч появляється молодик, тобто, просто кажучи, на небі не могло бути ніякого місяця. Піднявшись з постелі й виглянувши у вікно, Знайко впевнився, що ніч справді була темна, без місяця. На чорному, немов вугілля, небі сяяли лише зорі, але місяця не було. А проте місячний камінь, що лежав на підвіконні, світився так, що не тільки було видно його самого — він ще й освітлював частину підвіконня довкола себе.