Викрадений перстень [Откраднатият пръстен - uk]

— Цить! — визвірився жабур-грубіян. Гумовий хлопчик не на жарт розгнівався. Він не міг допустити, щоб ображали добру стару галошу. Замахнувся і так стусонув жабура-нахабу, що той аж у землю вгруз. Угруз і, ой леле, як заверещить на всю горлянку:

— Гвалт! Убивають! Гвалт!

Із прибережної трави висипала сила-силенна жабурів і накинулася на друзів. Спалахнула страшенна бійка. Галоша частувала штурханами в усі боки. Цуцик Пік гарчав, гавкав, кусав і жбурляв забіяк, мов левеня. Тото, стиснувши кулаки, бився геройськи, але розбишак було в кілька разів більше. Важко сказати, як би закінчилася ця бійка, коли б не нагодився в цю хвилину бусол-міліціонер. Він був у чистій білій тужурці, в гарних червоних чоботях і летів повагом-повагом. Вгледівши його, жабури вмить розбіглися — бо всі розбишаки бояться міліціонерів.

Трійко друзів радісно замахали.

— Дякуємо вам, дядьку Бусоле, щиро дякуємо.

А бусол повагом пролетів над ними, поблажливо протуркотівши своїм довгим червоним дзьобом:

— Прошу, прошу.

— Дядьку Бусоле, дядьку Бусоле! Чи ви не знаєте часом, де шукати воронів? — гукнув Тото.

— Он там, аж там, у лісі! — кинув бусол через плече й полетів своєю дорогою.

Приятелі вибралися на земляний горбик біля річки й подивилися в бік лісу. Ліс виднівся ген-ген далеко, але в той бік текла річка.

— Найскоріше туди можна дістатися плавом, — мовила галоша.

— Але ж як ми попливемо без човна? — запитав гумовий хлопчик.

— А дуже просто. Я стану човном: запливу у воду, а ви заберетеся в мене. Тільки пильнуйте, щоб я не заснула, а то ще потоплю вас.

І ось вже по річці пливе галоша, в галоші сидять Тото й цуцик Пік. Подорожувати так справді приємно й легко, друзі страшенно раді такій чудовій ідеї. Швидко плине ріка, багато води котить.

— Увага! — попереджає Тото. — Скоро поворот, а на повороті бистрина.

Справді русло ріки вужчає. Через найвужче місце русла перекинуто великий залізний міст на грубезних бетонованих підпорах, що вп’ялися в дно річки. І в хвилину, коли друзі випливли на бистрину, біля самісінької галоші випірнула булькаста й губаста жаб’яча голова.

— Ось вони! — гукнув забіяка.

Над водою з’явилися голови ще трьох жабурів. Вони схопилися за один бік галоші й перекинули її. Тото та цуцик Пік гулькнули у воду, і вода швидко підхопила їх.