![Викрадений перстень [Откраднатият пръстен - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/3/8/3/vikradenij-persten-otkradnatiyat-prsten-uk-download.jpg)
Викрадений перстень [Откраднатият пръстен - uk]
- Автор: Остриков Иван
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Детвидав УРСР
- Переводчик: Р. Іванченко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Викрадений перстень [Откраднатият пръстен - uk]». Краткое содержание книги:
— Треба було! А чом же ти не послухався мене? — підтвердив і гумовий хлопчик.
А тролейбус віз їх все далі й далі. Коли ж доїхали до околиці міста, тролейбус завернув і зупинився. Мав повертати назад. Друзі злізли й попрямували своєю дорогою, а слідом за ними — кіт і пацюк.
— Їсти хочеться, ох, як хочеться їсти, — почав Владі.
— Потерпи трошки, — заспокоїв його Тото, — дійдемо до лісу, то знайдемо щось перекусити.
Проте вони йшли-йшли й не знайшли нічого.
— Ох і їсти ж хочеться! Здається, випив би цілу кварту молока, хай і з вершками, — знову почав хлопчик.
Пацюк Мушик, котрий все чув, підбіг до друзів.
— Я можу вам запропонувати дещо!
— А ти хто? — здивовано запитали приятелі.
— Я вам друг, Мушиком звати.
Тото щось не сподобався цей «друг», та Владі вже питав:
— А що в тебе є?
— Сало! — промовив пацюк і так усміхнувся, що вуса в нього задрижали, а очі засяяли вогниками. — Хай ваш приятель піде зі мною, я дам йому сало, а він принесе вам.
Що вдієш — треба йти. Пацюк, волочачи за собою довгого хвоста, рушив уперед, а Тото назирці за ним. Неподалік стояв сарай, і Мушик крізь прочинені двері проліз туди.
— Прошу, заходьте. Тут один мій знайомий завжди лишає мені щось перекусити.
Гумовий хлопчик оглянувся. Всередині було темно. Понад стіною купою лежали порожні ящики, поламані столи, розхитані стільці і всякий різний непотріб. Стояв і якийсь велосипед.
— Обережно, пильнуйся, — прошепотіли шини велосипеда, але так тихо, що Тото не міг почути.
— Он там! — показав Мушик. — Візьми оте сальце.
На підлозі стояла маленька дротяна хатка, схожа на клітку. її дверці були широко розчинені, а всередині погойдувався шматочок сала, прикріплений до дротика. Кожному відомо, що то пастка для пацюків. Але ж гумовий хлопчик до цього часу не бачив нічого такого. Він сміливо зайшов у клітку й смикнув сало. Раптом — хлоп! — враз дверцята зачинилися.
— Що, піймався! — зашипів за пасткою пацюк Мушик. — Тепер я покличу кота Христофора.
Розділ X
Тото страшенно злився. Як він міг повірити підступному пацюкові! Гумовий хлопчина почав торсати дверцята пастки, але вони були міцно зачинені.
— Не трать сили! Не вийде! — хихикав Мушик, танцюючи якийсь дивний танок круг гумового хлоп-чика-бранця.
Раптом велосипед, що стояв, спершись об стіну, потихеньку прокотився вперед, і гумове колесо наступило на довгий хвіст негідника.
— Пі-і-і, ой пусти! — запищав пацюк і підплигнув, але так і не звільнив хвоста.
— Втікай, Тото, втікай, — прошепотіли шини велосипеда, — ми поквитаємося з ним!
— Не можу втекти. Мене замкнули! — ледве не плакав Тото. — А ви хто ж такі будете?
— Ми твої сестри, шини велосипедні. Такі ж гумові, як і ти.
— О любі сестри, там, надворі, мій друг Владі, якби гукнути його, він певно звільнив би мене.
— Та ти скажи тільки, ми відразу ж покличемо, — і дзвінок велосипеда скільки сили почав дзвонити.
— Пустіть, пустіть мене! — запищав Мушик. — Бо вкушу!… — і він вп’явся своїми гострими зубами у велосипедну гуму.
— Не лоскочи! — засміялася гума й ще міцніше затиснула хвіст пацюкові.
В цю хвилину двері сараю широко відчинилися й на поріг ступив Владі з рушницею в руках.
— А так, ось ти як! — розгнівався він і рушив до пацюка-негідника.
Рятуйте! Змилосердьтеся! — запищав Мушик і почав вибріхуватися: — Я пожартував!
Та ніхто йому не повірив. Владі прицілився. І раптом — лусь! — хвіст пацюка відірвався і Мушик стрілою шмигнув у темний куток.
— Нічого! — проказав хлопчик, — на згадку візьмемо його хвіст, — і заховав Мушиків хвіст собі в кишеню.
Потім відчинив пастку, і Тото, обтрусившись від пилюки, вийшов на волю.
— До побачення, любі сестроньки. Не забуду вашої допомоги, — подякував гумовий хлопчик.
— До побачення, Тото, щасти тобі в дорозі! Вітай родичів, кого бачитимеш! — гукали услід йому шини.
Коли друзі виходили з сараю, в куточку з’явилася гостра волохата мордочка.
— Гей, ви, — пропищав Мушик, — віддайте хвіст! Як мені без хвоста надвір вийти! Мене ж засміють!
— А йди-но сюди! — озвався Владі й зняв рушницю з плеча.
Пацюк зник.
— Ходімо скоріше! — заквапився Тото. — А то ще спізнимося!
Довго йшли друзі однією вулицею, потім другою. Дійшли до високої цементованої огорожі, над якою височіли дерева.
— Чи не ліс бува? — промовив Владі і вийняв малюнок, щоб перевірити.