Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Античная литература » Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори
Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори

Электронная книга - «Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори». Краткое содержание книги:

«Загадки» пізньолатинського автора Симфосія, вперше перекладені тут повністю, — не так для відгадування, як для нагадування про те, що на світ речей, природний світ, людина покликана дивитись — дивуючись. Якщо знання живить думку, то подив спонукає її до руху. Спробою таких «мандрівок» думки є есеїстичні коментарі перекладача й письменника Андрія Содомори; жанрово є вони, фактично, продовженням есеїв, що у книжці «Наодинці зі словом» (Львів: Літопис, 1999). Три крапки наприкінці кожного коментаря — знак відкритості тексту, запрошення ступити на загадковий місток, що єднає світи в єдиному духовному просторі.
* * *
Книга здобула Гран-прі книжкової премії «Найкраща книга Форуму видавців-2014», м. Львів [Прим. верстальника]
1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 50
Перейти на страницу:

Під височенною гранітною скалою…

Іван Франко

«Ланцюг» («ланц»), «скала», якщо відпустимо думку, приведуть нас до кавказької скелі, до Есхілового «Прометея закутого», а далі — й до Шевченкового «Кавказу», до його заклику «кайдани порвіте». До самого ж І. Франка: «Поки присяжний заковував мене в ланцюги, вже й зовсім стемніло». У Кам'янець-Подільський замок, де в одній із веж, мов у кам’яному мішку, прикований ланцюгами до муру, дивлячись у заґратований у тому мурі отвір, «віконце», рахував дні і ночі Устим Кармелюк — і не раз із того заліза й каменя (міцніший був од них) виривався на волю… Почуємо моторошний дзвін, що озвучував холодні простори Сибіру, — дзвін каторжницьких ланцюгів… А далі, подавшись у протилежну сторону світу й у віддаленіші часи, почуємо дзвін і того заліза, що тягли на собі, ступаючи за тріумфальною колісницею римського полководця, полонені вожді далеких племен — ті, для яких, словами Вергілія, світить лишень один рятунок: не сподіватися жодного рятунку.

Щоб увільнити інших, закованих, треба бути з ними, рвати ті кайдани зсередини, єдиними зусиллями («…а далі тисячі таких самих, як я»). Недарма ж «обов'язок» (те, що в'яже людину) — таке важливе для І. Франка слово, ключове — для розуміння його «Каменярів», загалом усієї творчості. З тюрми Франко поривався на волю, насправді ж — до тих самих ланцюгів, до того самого обов'язку…

Сумна доля й ланцюга (на цьому незвичному погляді й загадка побудована): ув'язнюючи й звільняючи інших, сам він — вічний в'язень. Його обтяжує низка похмурих епітетів: він — важкий, твердий, жорсткий, могутній, вузлуватий, тісний, мідний, залізний, жорстокий, брязкітливий, рабський, ганебний… Але він і рятівним буває, — коли на потужній своїй прив’язі тримає судно, що стало на якір. Що ж бо, окрім ланцюга, могло б те судно утримати від загибелі, до якої женуть його підстьобувані вітром гривасті хвилі?.. Ось тоді й уся надія на гримучий брязкіт важкого ланцюга, на міць кожної його ланки, на якір, що стрімголов падає на дно, — щоби вбитись у нього, напружити ланцюг струною, яка не рветься, яка й не звучить, бо увесь її обов'язок — утримувати, в'язати, не пускати на волю ні когось, ані — себе.

Рятівним є і живий ланцюг — сув’язь рук і єдність сердець. Таким же ланцюгом, сув'яззю, шикуються у зв'язний ряд і рукописні літери. Думку, яка снується, в’яже рука. Давня в’язь (орнаментальне письмо) — зразок плеканої античністю єдності корисного з приємним. Низка друкованих літер — наче ланцюгова сув’язь, чиї ланки, врешті, відділились одна від одної. Увільнившись, ланцюг утратив себе, свою природу, свій обов’язок — в'язати…

VI. Tegula. Черепиця

Tegula

Terra mihi corpus, vires mihi praestitit ignis; De terra nascor, sedes est semper in alto; Et me perfundit, qui me cito deserit, umor.

Черепиця

Тіло моє — земля, а сили — вогонь постачає. Родом я — із низів, а посаду найвищу займаю. Лиш обіллє мене зверху вода — і вмить утікає.
* * *

Над дахом дому — неба дах…

Поль Верлен

Що для людини череп, те для дому — черепиця. Людина не постійно перебуває просто неба; черепиця — постійно. І то не просто неба, а в небі. Воно дихає на неї: то спекотно, то морозно; то дощами зливає, то привалює снігами, а то — мрякою огортає. У краях, які не знають снігів, де й дощів обмаль, покрівлі пласкі — на зразок терас. Срібна ваза з мікенської доби представляє сцену здобуття міста: усі крівлі тут — пласкі, мов оглядові майданчики на сучасних висотних будинках. Що мінливіше, багатше на дощові й снігові опади небо, то стрімкіші крівлі домів: дощова вода миттю збігає укладеною на зразок риб'ячої луски черепицею, сніги — зсуваються, мов із гірських вершин…

Черепиця (її винахід приписують кіпрському володареві Кініру) — то всі чотири стихії: земля, вода, повітря, вогонь. Народилась із землі (глини), загартована у вогні, перебуває у повітрі, приймає на себе вологу. Отож небо дихає на неї. Вона — відповідає йому: озвучує мову дощу; навіть тоді, коли «тихо дощить на місто» (А. Рембо). У тому вислові — не лише звуковий, а й зоровий образ: погляд із мансардового віконця на спадисті черепичні крівлі. Ось тоді, коли тихо дощить на місто, черепиця на тлі сірого неба мов оживає; м’яко, в унісон із тією тихістю й сірістю, світиться зсередини прихованим у собі теплом…

Інша річ, коли небо дихає спекою. Черепичні крівлі тоді яскравіють, акцентуючи одну з чотирьох стихій — вогонь, крізь який вони пройшли, щоб од того ж вогню захистити людину… Над цеглястою барвою черепиці тремтить синюватий серпанок — І жагучий подих неба. Над дахом дому — ще один земний дах: розлога крона дерева… В імпресіоністичній гамі тих барв найяскравішими акцентами — черепичні крівлі…

1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 50
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)