Комашина тарзанка
- Автор: Сняданко Наталья Владимировна
- Серия: Комашина тарзанка #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4855-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Комашина тарзанка». Краткое содержание книги:
«Комашина тарзанка» — нова книга Н. Сняданко.
Коли подружня пара, яка переживає напружений період стосунків, вирішує зупинитися на ночівлю у розташованому посеред густого лісу готелі, вона ще не знає, наскільки сильно це змінить її життя. Стосунки між двома людьми часто схожі на тонку тарзанку, натягнуту між двома берегами стрімкого потічка, впасти з якої настільки ж нескладно, як і дістатися з кінця в кінець…
Він часто описував Сароні, як його мати щодня по дві години висіла на своєму волоссі, тренуючись для найхітовішого їхнього номера. А його батько завжди спав на битому склі і міг долонею розбити навпіл цеглину. У їхньому старенькому німецькому вонмобілі з трьома спальними полицями біля стіни, як у закордонних поїздах, із розкладним столиком і крихітним холодильником, завжди чомусь пахло тирсою і цинамоном. Цей запах був трохи схожим на те, як пахне у старих театральних залах вдень, коли немає глядачів. Пахне чимось солодкавим і брудом, який неможливо до кінця вимити. Цей запах був чи не єдиним, що Сарона могла дуже добре собі уявити. Так пахли нелаковані дерев’яні підлоги, коли мама шурувала їх щіткою і водою із пральним порошком. Підлоги висихали, випаровуючи цей вологий і трохи маснуватий запах. Схоже пахла і бабусина швейна машинка, залізна, з механічним ножним приводом і спеціальною крихітною викруткою для шпульки, якою бабця регулювала натягнутість нитки.
Батько розповідав про пітона, який був його нянькою в дитинстві, й одного разу навіть мало не задушив цуценя, бо приревнував те до свого підопічного. Пітон був стареньким, любив вилежуватися на сонці перед їхнім вагончиком. Батькові завжди здавалося, що пітон дуже сумний і часто бачить сни про своє власне дитинство. Перед сном батько завжди розповідав пітонові казки про теплі краї і дивовижні пригоди, які їм обом ще доведеться пережити, коли батько підросте і візьме пітона із собою у подорож, щоб завезти на батьківщину. Сарона кілька разів питала батька, що трапилося з цим пітоном потім, коли батько вже був у дитбудинку, але так ніколи про це і не почула. Батько лише сумно зітхав і знизував плечима.
Ще у батька була своя мавпа, вже занадто стара, аби виступати на арені. Але вона вміла багато чудових речей і навіть бігала з батьком на атас красти яблука, а коли їх бачили селяни, то лякалися і хрестилися, бо думали, що то нечиста сила. Мавпу звали Назар, хоча це була самка. Мабуть, хтось пожартував, назвавши її так, а потім ім’я прижилося. Назар умів плести на спицях різні вовняні речі і часто сідав на вулиці, на сонечку, поряд із пітоном, поклавши поряд із собою кілька різнокольорових клубків. Коли вони гастролювали у невеличких містечках, довкола циркового наметового містечка завжди крутилися місцеві дітлахи, яким було цікаво все про циркачів. Біля Назара завжди збирався найбільший натовп, дітей захоплювало, як вправно він орудує спицями. У великих містах біля Назара часто фотографувалися туристи і навіть пропонували батькові купити котрийсь із виробів. Але батько не погоджувався. Адже Назар в’язав шалики не на продаж, а для батька, щоб той не мерз узимку. Ці шалики були дуже кольоровими, бо нитки у Назара часто рвалися, і він просив батька зав’язати вузлика, але продовжував плести уже з вовни іншого кольору.
В історіях для дорослих про циркове дитинство батька ніколи не згадувалося ні про кулінарну біблію, ні про запах тирси з цинамоном, ні про кольорові шалики. Дорослим батько любив показувати фокуси і розповідати, як ведмідь випадково напився горілки і розтрощив увесь цирковий реквізит. Або про мавпу, яка дуже любила їсти цибулю і постійно паслася на грядках дачників. Дорослі історії батька не подобалися Сароні. І не лише через почуття ревності і страх, що батько зрадить їхню таємницю і таки розповість колись про пітона, Назара чи кольорові шалики. Їй було неприємно слухати історії про цирк без романтики, брудний, і позбавлений затишку побут узалежнених від алкоголю і дуже самотніх людей, про знущання людей над тваринами і тварин над людьми, про надто швидке у порівнянні з іншими професіями старіння і відчуття власної непотрібності, про нетривкість всього цього хаосу. Їй подобалося слухати про цирк, яким бачив його батько, цирк очима дитини, здатної в усьому знайти казку і несподіванку. І зовсім не хотілося відчувати страждань і неминучого цинізму цієї дитини, яка виростала в таких нетипових умовах. І хоча коли батько розповідав тільки їй, у його розповідях було значно більше смутку і замріяності, аніж у його спогадах для дорослих, Сароні це подобалося більше. Дорослі історії нагадували їй примітивну комедію, в якій треба сміятися над тим, що хтось послизнувся на банановій шкірці. А вона не любила таких комедій.