Емілі виростає

— А що, Емілі, слимак є твоїм братом?

— Ні, — відказала я зверхньо, — слимаки мені не рідня.

По суті мої слова зухвалими не були, на відміну від стилю, від інтонацій. Я прагнула бути зухвалою! Бо надто мене дратують, ба навіть обурюють, ущипливі зауваження. Потім шкодувала, що піддалася лихим почуттям, однак не тому, що повелася негідно, — тільки тому, що вчинила дурницю, вчинила неправильно. Не таким, я гадаю, повинно бути справжнє, щире каяття.

Що ж стосується добрих учинків, то нині я зробила їх два. Врятувала життя двом істотам. Майк упіймав пташку, а я відібрала її в нього. Пташка негайно пурхнула вгору; я бачила, що вона безмежно щаслива. А пополудні я піднялася на горище, аж там у мишоловці — здобич. Властиво, не вся мишка потрапила до пастки, лиш лапку її притисло пружинкою. Бідолашне створіння лежало знесилене, до краю виснажене надаремними борсаннями. Так жалісно дивилася своїми чорненькими очицями! Я не стерпіла й вивільнила її; вона мерщій побігла геть, хоч лапку її було понівечено. Я не впевнена до кінця, що цей учинок — добрий. З погляду миші — так, добрий безумовно, але що сказала б тітка Елізабет?

Сьогодні ввечері тітки Лаура й Елізабет читали й палили старі листи. Читали вголос, ще й коментували, а я сиділа в кутку, лагодячи панчохи. Листи виявились надзвичайно цікавими, я багато чого довідалася про рід Мурреїв. Розумію: це велике щастя — належати до такого роду. Тож нічого дивного, що жителі Чорноводдя іменують нас «обраним людом», хоч і в доволі несхвальному сенсі. Здаю собі справу, що маю стояти на висоті наших родинних традицій.

Сьогодні ж отримала довгого листа від Діна Пріста. Дін зимує в Алжирі. Повідомляє, що вертається в квітні й ціле літо пробуде в Чорноводді, у своєї сестри, пані Елфріди Еванс. Я так тішуся! Ніхто не розмовляє зі мною, як Дін. Зі старших, кого я знаю, він найцікавіший і наймиліший. Тітка Елізабет говорить, мовляв, він егоїст, як усі Прісти. Але вона упереджена в ставленні до Прістів. Крім того, завжди називає Діна Горбанем, що виводить мене з рівноваги. Справді: одна лопатка в нього трішечки вища, ніж друга, та хіба це його вина? Я вже просила тітку Елізабет не називати його так, а вона відказала:

— Не я прозвала його Горбанем. Його ж рідня називає так твого друга, Емілі. Прісти не відзначаються делікатністю — ні в почуттях, ні у висловах.

Тедді також отримав листа від Діна, вкупі з книгою: «Життєписи великих художників: Мікеланджело, Рафаеля, Веласкеса, Рембрандта, Тіціана». Тедді сказав мені, мовляв, не зважується показати цю книгу своїй матері, бо як побачить, що він читає її з захопленням, то спалить її неодмінно. Я певна: Тедді стане таким же великим художником, як ті, згадані вище, — аби лиш дістав змогу вчитися і розвивати свій хист.