К7

— Сідайте! — сказав дядько і, взявши із стола щось у роді мікрофону, заговорив: — Три мокки і три коньяки!

— Це щось нове? — поцікавився Семен.

— О, так! Знаєш, я для відпочинку розважався смішними винаходами. Це атомовий кухар!

За хвилину відкрився невеличкий отвір у стіні, і з нього висунувся піднос з замовленими напитками.

Ми смакували розкішну каву і ще розкішніший коньяк. Опісля дядько закурив сигару, вмостився вигідно в м’якому кріслі, і тоді Семен почав розповідати.

— Завод невеликий, яких двадцять робітників. Адміністрація добре наладнана. Машини найновішого типу. Продукують металеві збірники масовою системою, розміром від п’яти до двадцяти літрів.

— Околиця?

— Невеличке місто, чужинців мало. Руського духу не чути. Ще ні один москаль туди не заходив.

— Можна здружитися з жителями міста?

— О, так! Я сам познайомився з шефом департаменту внутрішніх справ, людина привітлива і права. Рауль зветься.

— Околиця міста? Край?

— Гори, рівнини слабо заселені. Автострад три, доріг небагато.

— Є ще інша металева індустрія?

— Є, але не багато.

Дядько в задумі димив сигарою. Мені було дивно, навіщо мене сюди покликали, коли я ні знавець бляшаних збірників, ні географ. Може, і спитав би їх, але дядько почав:

— Поїдеш туди, купиш завод і залишишся там два-три роки. Треба придумати щось, бо люди будуть розпитувати, куди ти дівся. Це я вже щось затію. Може, ми нібито посварилися, і ти пішов собі від мене геть, або я нагнав тебе, побачимо. Маєш яких друзів, яким ти повинен сказати, що покидаєш місто?

— Ні-і. Ні, не маю.

Дядько відчув вагання в голосі й насторожився.

— Семене, кажи правду!

І звернувся до атомового кухаря:

— Три кави і три коньяки!

Це мені сподобалося.

А до Семена:

— Ти мені кажи правду! Гаська?

Семен підвів брови.

— Гаська! — відповів дивним голосом.

На щастя, атомовий кухар обслуговував швидко, і ми вже сьорбали гарячу каву.

— Пам’ятай, Семене, відсьогодні між нами не може бути ніяких недоговорень, ніяких притаєних справ. Ворог має засоби без обмежень, і такі ж можливості. А нас є поки що тільки три, — він глянув на мене, — і нікого більше. Напевно знайдуться ще інші противники у світі. Мусимо бути надзвичайно обережні! Мусимо знати один про одного все, до найменших подробиць!

Семен притакнув, і я за ним, хоч не був певен, чи дядькові слова відносилися теж до мене.

— Далі, встановиш на заводі безпеку проти підслуху і підгляду електронною системою. Не забувай, що давніше і стіни мали вуха, а сьогодні то й крізь них бачити можна. Провір діяння наших самовистрільних пістоль і не забувай, що вони наша таємниця. На здоров’я!

— А тепер справа твоєї Гаськи! — сказав дядько і призадумався. — Це справа в наших умовах нелегка. Але маєш щастя, хлопче, бо дівчина з доброго роду. Можна не одне довірити. І хто знає, чи не добре було б… гм… нас три таки замало до такого діла!