Сповідь
- Автор: Руссо Жан Жак
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-5103-5, 978-966-03-6688-6
- Переводчик: Володимир Верховня
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Сповідь». Краткое содержание книги:
Навіть тепер, коли я пишу ці рядки, мій пульс прискорюється; тих хвилин я ніколи не забуду, проживи я хоч сто тисяч років. Це перше відчуття несправедливого насильства так глибоко закарбувалося в мою душу, що думки про нього повертають мене в стан колишнього хвилювання; а саме почуття, що стосувалося спочатку мене одного, зміцніло і так відірвалося від особистого інтересу, що, побачивши будь-яку несправедливість, хоч би хто був її об’єктом і хоч би де вона відбувалася, моє серце спалахує так, ніби вона спрямована проти мене. Коли я читаю про жорстокість лютого тирана, про хитрі лиходійства негідника-священика, я готовий негайно зарізати мерзотників, навіть якщо мені судилося загинути за це. Не раз я кидався за півнем, коровою чи собакою і жбурляв у них камінням, коли бачив, як вони мучать іншу тварину лише тому, що відчувають себе сильнішими. Думаю, що цей душевний порух властивий мені з природи, але багато в чому його погіршила й довготривала пам’ять про першу несправедливість, якої я зазнав.
Так скінчилась моє безтурботне дитинство. З тієї хвилини я перестав тішитися чистим щастям, і навіть сьогодні відчуваю, що спогади про красу дитинства закінчуються саме тут. Ми залишалися в Боссе ще кілька місяців. Ми почували те саме, що, з переказів, почувала перша людина в земному раю, коли вже втратила здатність ним утішатися: зовні все виглядало, як і раніше, а насправді життя цілковито змінилося. Любов, повага, близькість і довіра не пов’язували більше учнів з їх наставниками, вони вже не здавалися нам божествами, що читали в наших серцях. Ми менше соромилися погано чинити та більше боялися бути викритими, ми почали ховатися, ремствувати і брехати. Всі вади нашого віку затьмарили нашу невинність і спотворили наші ігри. Сама сільська місцевість утратила в наших очах чарівність м’якості і простоти, що зворушує душу: вона стала здаватися нам пустинною і похмурою, ніби вкрилася запоною, що сховала від нас її красу. Ми закинули свій садок, свої трави і квіти.
Ми більше не длубалися в землі і не скрикували з радощів, побачивши посаджену нами і пророслу насінину. Нам осоружним стало таке життя, ми осоружними стали іншим; мій дядько забрав нас, і ми розлучилися з паном Ламберсьє та його сестрою, переситившись одне одним і мало шкодуючи про розлуку.
Після мого від’їзду з Боссе минуло близько тридцяти років, і за весь цей час моє сільське життя жодного разу не поставало в моїй пам’яті у приємних і скільки-небудь зв’язних картинах. Але відтоді, як я перейшов межу зрілості й хилюся до старості, я відчуваю, як ці спогади відроджуються, витісняючи інші, і постають у моїй пам’яті із зростаючими з кожним днем чарівністю і силою, ніби я, передчуваючи захід життя, намагаюся знов ухопитися за його початок. Будь-які дрібні події тієї пори мені подобаються вже тим, що належать йому. Я пригадую всі подробиці місця дії, часу доби, людей. Бачу служницю, що прибирає в кімнаті, ластівку, що влітає у вікно, муху, що сідає мені на руку, коли я відповідаю свій урок, бачу всю обстанову нашої кімнати: праворуч книжкова шафа пана Ламберсьє, гравюра із зображенням усіх пап, барометр, великий календар, кущі малини, що росли в нашому високо розташованому саду, в який ніби заглиблювався задній фасад будинку, і затемняли вікно, іноді вриваючись у кімнату. Знаю, що читачам не дуже вже й треба все це знати, але це потрібно мені самому. То чому б мені не переказати вам п’ять-шість незначних пригод тієї щасливої пори, згадуючи які, я все ще тремчу від утіхи? Гаразд, я звільню вас від п’яти і розповім про одну, але ж дозвольте мені розповідати якомога довше, щоб продовжити втіху.
Якби я дбав лише про вашу втіху, я вибрав би пригоду з мадемуазель Ламберсьє, яка, гуляючи луками, впала так незграбно, що вся її сукня задерлася, і вона лежала ось так, у той час як мимо проїздив сардинський король. Але історія з горішиною на терасі набагато цікавіша для мене, оскільки я був у ній дійовою особою, тоді як у першому випадку мені випало бути лише глядачем. Сказати правду, я не бачив нічого смішного в цьому випадку, який, будучи комічний сам по собі, прикро вразив мене, бо трапився з тією, яку я любив як матір і, можливо, навіть більше.