Сповідь

Я зробив перший і найважчий крок у темному й брудному лабіринті своїх зізнань. Найважче зізнаватися не в злочинах, а в тому, що смішне й ганебне. Але тепер, після того, про що я тільки-но зважився розповісти, я певен себе, і мене вже ніщо не зупинить. Про те, чого коштувало мені це зізнання, можна судити з того, що ніколи, навіть у хвилини найтіснішої близькості з тими, кого я кохав, у миті несамовитої пристрасті, що робила мене сліпим і глухим і змушувала забути про себе, я не наважувався признатися в своєму божевіллі й просити про єдину милість, якої мені бракувало. Лише раз, у дитинстві, розповів я про своє бажання дівчинці мого віку, і вона сама зголосилася зробити мені цю послугу.

Отже, повертаючись до перших проявів своєї чуттєвості, я бачу, що поєднання одних елементів, попри їх гадану несумісність, енергійно справило єдиний і простий ефект, тоді як інші, але подібні з вигляду елементи, через певні обставини впливали на мене цілком по-іншому. Хто повірив би, наприклад, що одне з найсильніших поривань моєї душі живилося з того самого джерела, звідки влилися в мою кров слабкість і ласолюбство? Але підтвердження тому можна побачити, не віддаляючись від сюжету, про який я щойно говорив.

Якось я вчив урок у кімнаті поряд з кухнею. Служниця поклала сушити на плиту гребінці мадемуазель Ламберсьє. Коли вона повернулася по них, виявилося, що в одному з них виламані всі зубці. На кого скласти провину? Ніхто, крім мене, не входив до кімнати. Мене допитали, і я сказав, що не чіпав гребінця.

Пан Ламберсьє із сестрою вмовляли мене зізнатися, переконували, погрожували; я затято стояв на своєму; але їх упередженість пересилила мої заперечення, хоча їм і здавалося, що я вперше так нахабно брехав. До провини поставилися серйозно, вона була того варта. Злість, брехня і упертість заслуговували на кару, але вчинила її цього разу не мадемуазель Ламберсьє. Написали дядькові Бернару, і він приїхав. Мого сердешного кузена звинувачували в іншій, не менш серйозній провині, і на нас обох була накладена однакова кара. Вона була жахлива. Якби, шукаючи ліків у самій хворобі, так намагалися назавжди притупити мою порочну чуттєвість, кращого засобу і не знайшлося б. Після цього вона надовго дала мені спокій.