Мак і пам’ять
- Автор: Целан Пауль
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Книги - XXI
- ISBN: 978-617-614-039-9
- Переводчик: Петро Рихло
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Мак і пам’ять». Краткое содержание книги:
Paul Celans Gedichtband «Mohn und Gedächtnis» (1952) bildete einen entscheidenden Wendepunkt der deutschen Nachkriegslyrik und wurde zum Symbol der «Poesie nach Auschwitz». Alles war in ihm unerwartet und ungewöhnlich — die Denkensart, Bildstruktur, formale Raffinesse, Sprache. Es war jedoch keinesfalls eine jähe poetische Erleuchtung, die als Gottes Vorsehung auf den jungen Autor hinabstieg, sondern Folge einer angestrengten mehrjährigen Arbeit und unermüdlichen Suche nach einer adäquaten Gestaltung der schmerzhaften Problematik, die nach den schrecklichen Naziverbrechen unabwendbar im tief traumatisierten deutschen Bewusstsein auftauchte. Mit seinem Gedichtband «Mohn und Gedächtnis» wollte Celan eine poetische Antwort auf diese Herausforderung der Zeit geben. Deswegen sind diese Gedichte in die Koordinaten ihrer Epoche fest eingeschrieben — nicht nur als eine beachtliche ästhetische Leistung, sondern auch als ein wichtiges historisches und ethisches Zeugnis.
Поетична збірка Пауля Целана «Мак і пам’ять» (1952) знаменувала собою поворотний пункт повоєнної німецької лірики й стала символом «поезії після Аушвіцу». Все в ній було несподіваним і незвичним — спосіб мислення, образна структура, формальна вишуканість, мова. Однак вона аж ніяк не було раптовим поетичним осяянням, що з волі провидіння зійшло на молодого автора, а наслідком наполегливої багатолітньої праці й невтомних пошуків адекватного втілення болючої проблематики, яка після жахливих нацистських злочинів невідворотно постала у глибоко травмованій німецькій свідомості. Своєю збіркою «Мак і пам’ять» Целан прагнув дати поетичну відповідь на виклики часу. Тому ці вірші переконливо вписані в координати своєї епохи — не тільки як її вагоме естетичне досягнення, але і як важливе історичне та етичне свідчення.
Поетична збірка Пауля Целана «Мак і пам’ять» (1952) знаменувала собою поворотний пункт повоєнної німецької лірики й стала символом «поезії після Аушвіцу». Все в ній було несподіваним і незвичним — спосіб мислення, образна структура, формальна вишуканість, мова. Однак вона аж ніяк не було раптовим поетичним осяянням, що з волі провидіння зійшло на молодого автора, а наслідком наполегливої багатолітньої праці й невтомних пошуків адекватного втілення болючої проблематики, яка після жахливих нацистських злочинів невідворотно постала у глибоко травмованій німецькій свідомості. Своєю збіркою «Мак і пам’ять» Целан прагнув дати поетичну відповідь на виклики часу. Тому ці вірші переконливо вписані в координати своєї епохи — не тільки як її вагоме естетичне досягнення, але і як важливе історичне та етичне свідчення.
Перейти на страницу:
Chanson einer Dame im Schatten
Wenn die Schweigsame kommt und die Tulpen köpft:
Wer gewinnt?
Wer verliert?
Wer tritt an das Fenster?
Wer nennt ihren Namen zuerst?
Es ist einer, der trägt mein Haar.
Er trägts wie man Tote trägt auf den Händen.
Er trägts wie der Himmel mein Haar trug im Jahr, da ich liebte.
Er trägt es aus Eitelkeit so.
Der gewinnt.
Der verliert nicht.
Der tritt nicht ans Fenster.
Der nennt ihren Namen nicht.
Es ist einer, der hat meine Augen.
Er hat sie, seit Tore sich schließen.
Er trägt sie am Finger wie Ringe.
Er trägt sie wie Scherben von Lust und Saphir:
er war schon mein Bruder im Herbst;
er zählt schon die Tage und Nächte.
Der gewinnt.
Der verliert nicht.
Der tritt nicht ans Fenster.
Der nennt ihren Namen zuletzt.
Es ist einer, der hat, was ich sagte.
Er trägts unterm Arm wie ein Bündel.
Er trägts wie die Uhr ihre schlechteste Stunde.
Er trägt es von Schwelle zu Schwelle, er wirft es nicht fort.
Der gewinnt nicht.
Der verliert.
Der tritt an das Fenster.
Der nennt ihren Namen zuerst.
Der wird mit den Tulpen geköpft.
Шансон однієї дами в затінку
Коли приходить безмовна й стинає бутони тюльпанів:
Хто здобуває?
Хто втрачає?
Хто до вікна підходить?
Хто наймення її називає найперше?
Це той, хто несе моє пишне волосся.
Він несе його так, як мертвих несуть на руках.
Він несе його так, як небо несло його в рік, коли я кохав.
Він несе його так з честолюбства.
Той здобуває.
Той не втрачає.
Той до вікна не підходить.
Той наймення її не назве.
Це той, хто присвоїв собі мої очі.
Він їх привласнив тоді, коли закриваються брами.
Він їх носить на пальці, немовби перстені.
Він їх носить, немовби уламки утіхи й сапфіру:
він був моїм братом уже восени;
він лічить вже ночі й дні.
Той здобуває.
Той не втрачає.
Той до вікна не підходить.
Той наймення її називає останнім.
Це той, хто привласнив усе, що я мовив.
Він носить його під пахвою, мов клунок.
Він носить його, як годинник свою найчорнішу годину.
Він носить його від порога і до порога, він
ніколи не викине це.
Той не здобуде.
Той втратить.
Той до вікна підходить.
Той наймення її називає найперше.
Того стинають разом зі цвітом тюльпанів.
Nachtstrahl
Am lichtesten brannte das Haar meiner Abendgeliebten:
ihr schick ich den Sarg aus dem leichtesten Holz.
Er ist wellenumwogt wie das Bett unsrer Träume in Rom;
er trägt eine weiße Perücke wie ich und spricht heiser:
er redet wie ich, wenn ich Einlaß gewähre den Herzen.
Er weiß ein französisches Lied von der Liebe, das sang ich im Herbst,
als ich weilte auf Reisen in Spätland und Briefe schrieb an den Morgen.
Ein schöner Kahn ist der Sarg, geschnitzt im Gehölz der Gefühle.
Auch ich fuhr blutabwärts mit ihm, als ich jünger war als
dein Aug
Nun bist du jung wie ein toter Vogel im Märzschnee,
nun kommt er zu dir und singt sein französisches Lied.
Ihr seid leicht: ihr schlaft meinen Frühling zu Ende.
Ich bin leichter:
ich singe vor Fremden.
Нічний промінь
Найсяйніше палало волосся моєї вечірньої любки:
їй я послав саркофаг із найлегшого дерева.
Він гойдається ніжно на хвилях, як ложе наших марень у Римі;
він носить білу перуку, як я, й говорить хрипливо:
він говорить, як я, коли я впускаю до себе серця.
Він знає французьку пісеньку про кохання, яку я співав восени,
коли мандрував у пізнім краю і писав листи, адресовані до світанку.
Чудовий човен — цей саркофаг, різьблений з деревини почуттів.
Я також плинув у ньому рікою із крові, коли був молодшим, ніж
твоє око.
Нині ж ти молода, як мертва пташина на березневім снігу,
й тепер він прямує до тебе, співаючи знову французький мотив.
Ви легкі: ви здатні домарити мою весну до останку.
Я легший:
я співаю перед чужими.
Перейти на страницу: