Мак і пам’ять
- Автор: Целан Пауль
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Книги - XXI
- ISBN: 978-617-614-039-9
- Переводчик: Петро Рихло
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Мак і пам’ять». Краткое содержание книги:
Paul Celans Gedichtband «Mohn und Gedächtnis» (1952) bildete einen entscheidenden Wendepunkt der deutschen Nachkriegslyrik und wurde zum Symbol der «Poesie nach Auschwitz». Alles war in ihm unerwartet und ungewöhnlich — die Denkensart, Bildstruktur, formale Raffinesse, Sprache. Es war jedoch keinesfalls eine jähe poetische Erleuchtung, die als Gottes Vorsehung auf den jungen Autor hinabstieg, sondern Folge einer angestrengten mehrjährigen Arbeit und unermüdlichen Suche nach einer adäquaten Gestaltung der schmerzhaften Problematik, die nach den schrecklichen Naziverbrechen unabwendbar im tief traumatisierten deutschen Bewusstsein auftauchte. Mit seinem Gedichtband «Mohn und Gedächtnis» wollte Celan eine poetische Antwort auf diese Herausforderung der Zeit geben. Deswegen sind diese Gedichte in die Koordinaten ihrer Epoche fest eingeschrieben — nicht nur als eine beachtliche ästhetische Leistung, sondern auch als ein wichtiges historisches und ethisches Zeugnis.
Поетична збірка Пауля Целана «Мак і пам’ять» (1952) знаменувала собою поворотний пункт повоєнної німецької лірики й стала символом «поезії після Аушвіцу». Все в ній було несподіваним і незвичним — спосіб мислення, образна структура, формальна вишуканість, мова. Однак вона аж ніяк не було раптовим поетичним осяянням, що з волі провидіння зійшло на молодого автора, а наслідком наполегливої багатолітньої праці й невтомних пошуків адекватного втілення болючої проблематики, яка після жахливих нацистських злочинів невідворотно постала у глибоко травмованій німецькій свідомості. Своєю збіркою «Мак і пам’ять» Целан прагнув дати поетичну відповідь на виклики часу. Тому ці вірші переконливо вписані в координати своєї епохи — не тільки як її вагоме естетичне досягнення, але і як важливе історичне та етичне свідчення.
Поетична збірка Пауля Целана «Мак і пам’ять» (1952) знаменувала собою поворотний пункт повоєнної німецької лірики й стала символом «поезії після Аушвіцу». Все в ній було несподіваним і незвичним — спосіб мислення, образна структура, формальна вишуканість, мова. Однак вона аж ніяк не було раптовим поетичним осяянням, що з волі провидіння зійшло на молодого автора, а наслідком наполегливої багатолітньої праці й невтомних пошуків адекватного втілення болючої проблематики, яка після жахливих нацистських злочинів невідворотно постала у глибоко травмованій німецькій свідомості. Своєю збіркою «Мак і пам’ять» Целан прагнув дати поетичну відповідь на виклики часу. Тому ці вірші переконливо вписані в координати своєї епохи — не тільки як її вагоме естетичне досягнення, але і як важливе історичне та етичне свідчення.
Перейти на страницу:
Жменею, сповна годин…
Жменею, сповна годин, так прийшла ти до мене — я мовив:
Волосся твоє не брунатне.
Ти легко підняла його на шальки страждання, воно було
важче від мене…
Вони прибувають сюди кораблями й вантажать його,
вони пропонують його на ярмарках втіхи —
Ти до мене всміхаєшся знизу, я плачу до тебе із шальки,
що легка, як перше.
Я плачу: волосся твоє не брунатне, вони ллють лиш воду морську,
а ти віддаєш свої коси…
Ти шепочеш: Вони вже заповнили мною весь світ, я — ущелина
в серці твоєму!
Ти мовиш: збери листя літ перед себе — вже час, щоб прийшов ти
мене цілувати!
Листя літ вже брунатне, волосся ж твоє — ані краплі.
Halbe Nacht
Halbe Nacht. Mit den Dolchen des Traumes geheftet in sprühende Augen.
Schrei nicht vor Schmerz: wie Tücher flattern die Wolken.
Ein seidener Teppich, so ward sie gespannt zwischen uns,
dass getanzt sei von Dunkel zu Dunkel.
Die schwarze Flöte schnitzten sie uns aus lebendigem Holz,
und die Tänzerin kommt nun.
Aus Meerschaum gesponnene Finger taucht sie ins Aug uns:
eines will hier noch weinen?
Keines. So wirbelt sie selig dahin, und die feurige Pauke wird laut.
Ringe wirft sie uns zu, wir fangen sie auf mit den Dolchen.
Vermählt sie uns so? Wie Scherben erklingts, und ich weiß es nun wieder:
du starbst nicht
den malvenfarbenen Tod.
Північ
Північ. Кинджалами марень пришпилена до блискітливих очей.
Не корчся від болю: тріпотять, мов полотнища, хмари.
Шовковий килим, так напнули її поміж нас, щоб ми танцювали
від смерку до смерку.
Чорну флейту вони змайстрували для нас із древа живого,
й невдовзі прийде танцівниця.
Пальці, спрядені з піни морської, вкладе нам до ока:
хто тут ще плаче?
Ніхто. І щасливо кружляє вона, й вибухають вогненні литаври.
Перстені вона розкидає, ми кинджалами ловимо їх.
Це наші заручини? Чути дзенькіт і друзки, і я знаю віднині:
ти не вмреш
мальволикою смертю.
Dein Haar überm Meer
Es schwebt auch dein Haar überm Meer mit dem goldnen Wacholder.
Mit ihm wird es weiß, dann färb ich es steinblau:
die Farbe der Stadt, wo zuletzt ich geschleift ward gen Süden…
Mit Tauen banden sie mich und knüpften an jedes ein Segel
und spieen mich an aus nebligen Mäulern und sangen:
„O komm übers Meer!“
Ich aber malt als ein Kahn die Schwingen mir purpurn
und röchelte selbst mir die Brise und stach, eh sie schliefen, in See.
Ich sollte sie rot dir nun färben, die Locken, doch lieb ich
sie steinblau:
O Augen der Stadt, wo ich stürzte und südwärts geschleift ward!
Mit dem goldnen Wacholder schwebt auch dein Haar überm Meer.
Твої коси над морем
Й твої коси ширяють над морем із золотим ялівцем.
З ним біліють вони, відтак я забарвлюю їх у камінноблакитне:
у тон того міста, де наостанок відправлений був я на південь…
Мотуззям в’язали мене й долучали до них ще й вітрило
й плювали на мене з туманних пащек і співали:
«О плинь через море!»
Та я малював, яко човен, крила собі пурпурові
і сам собі бриз надував і вийшов, покіль вони спали, у море.
Я мав би забарвити коси твої у червоне, однак я люблю їх
камінну блакить:
О вираз очей того міста, де впав і відправлений був я на південь!
Із золотим ялівцем твої коси ширяють над морем.
Espenbaum…
Espenbaum, dein Laub blickt weiß ins Dunkel.
Meiner Mutter Haar ward nimmer weiß.
Löwenzahn, so grün ist die Ukraine.
Meine blonde Mutter kam nicht heim.
Regenwolke, säumst du an den Brunnen?
Meine leise Mutter weint für alle.
Runder Stern, du schlingst die goldne Schleife.
Meiner Mutter Herz ward wund von Blei.
Eichne Tür, wer hob dich aus den Angeln?
Meine sanfte Mutter kann nicht kommen.
Перейти на страницу: