Билиця про казкового звіра
- Автор: Логинов Святослав
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-178-0, 978-966-465-225-1
- Переводчик: Іван Андрусяк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Билиця про казкового звіра». Краткое содержание книги:
Невідоме чекає на тебе, досліднику світів! Дракони і єдинороги будуть ходити повз тебе; лицарі гримітимуть зброєю, а чаклуни робитимуть магічні паси в лічених сантиметрах від твого обличчя…
Несподівані повороти сюжету, драматизм та розмірковування на вічну тему добра і зла не залишать байдужим найвимогливішого прихильника фентезійного жанру.
— Поважна старожитність, чи не так? Нині цим гидував би й тесля.
— Це речі Мондіно, — одізвався Юстус.
— Та ну? — здивувався цирульник. — Це той Мондіно, що написав «Вступ» до Галена? І він працював таким барахлом? — очі Фаворі затяглися мрійливою плівкою, він продовжував говорити мовби про себе: — Жаль, що мене не було в той час. Із моїми методами й інструментом я б затьмарив усіх лікарів того часу…
— Ви залишилися б звичайним цирульником, — жорстко перервав його Юстус. — Можливо, спочатку вам удалося б здивувати ді Люцці й навіть затьмарити його в очах невігласів, але все ж Болонець залишився б лікарем і вченим, тому що він мислить і йде вперед, а ви користуєтеся готовим. І звання тут ні до чого. У вашому цеху трапляються справжні оператори, майстри своєї справи, яких я поставив би вище від багатьох учених лікарів. Але це вже не цирульники, це — хірурги, прошу вас запам'ятати це слово.
— Так, звичайно, ви маєте рацію, — швидко погодився Фаворі й вийшов. Він образився.
Але й тепер Юстусу не вдалося побути самому. Майже відразу двері відчинилися знову, і в кабінет увійшов пан Анатоль. Він був уже цілком спокійний, лише в глибині очей тремтів злий вогник. Погляд його на секунду затримався на інструментах.
— Вирішили перекваліфікуватися на столяра? — запитав він. — Похвально.
Юстус мовчав. Пан Анатоль пройшовся по кабінету, взяв свій баульчик, розкрив, почав перебирати його вміст.
— Ви чули, Монґлієра зарізали, — сказав він трохи згодом.
Юстус кивнув.
— Ідіотизм якийсь! — поскаржився пан Анатоль. — Варварство! Досить з мене, я йду, тут неможливо працювати, сидиш немов у болоті…
Він замовк, очікувально дивлячись на Юстуса, але не почувши відгуку, сказав:
— Запам'ятайте, лікарю, щоб хворі не вмирали у вас на столі, необхідні дві речі: анестезія й асептика.
Що ж, у баулі пана Анатоля, імовірно, є і одне, й інше, але незабаром дорогоцінний баул зникне назавжди. Тому й чекає пан Анатоль питань і жалюгідних прохань, на які він, з усього видно, вже приготував гідну відповідь. Шкода випускати з рук такий скарб, але що б він робив, якби баул спорожнів? Два дні тому Юстус обійшов усіх міських склодувів, просячи їх виготовити трубку з голкою, якою користувався гість. Жоден ремісник не взявся виконати настільки тонку роботу.
— Скажіть, — повільно почав Юстус, — ваші методи лікування ви створили самі, ґрунтуючись на численних спостереженнях хворих і старанному читанні древніх авторів? І медикаменти, воістину чудесні, виготовили, виходячи з мінералів, трав і тварин, шляхом згущення, змішування й сублімації? Чи, принаймні, дали досвідченим аптекарям точні рецепти й формули?
Пан Анатоль чекав не цього питання. Він зніяковів і промурмотав:
— Ні, звичайно, навіщо мені, я ж лікар…
— Дякую вам, — сказав Юстус.
Так, правда виявилася на його боці. Баул справді приховував безліч таємниць, саме баул. Сам же пан Анатоль — порожній.
Дивна річ: блискуча бездарність — метр Фаворі й усемогутній пан Анатоль зійшлися в думці з приводу речей Мондіно ді Люцці. Так, вони мають рацію, інструмент Мондіно в наш час придався б хіба теслі, і все-таки вчитель із Болоньї незмірно більш видатний, ніж вони обидва.
Пан Анатоль закінчив збиратися, взяв свій баульчик, кілька секунд дивився на Юстуса, чекаючи прощальних слів, потім промимрив:
— Ну, я йду… — і зник за дверима.
І тільки тоді Юстус презирливо кинув йому вслід:
— Цирульник!
Залізний вік
Маркграф Раймунд Другий був, мабуть, найближчим до світлого образу Платонового «Государя» з усіх коронованих осіб. Історія про двох алхіміків, яку я тут розповім, напрочуд виразно підтверджує це. Узято цей анекдот із мемуарів достопам'ятного Ніколя Пфальца, прозваного за мудрість і нелицемірство Ферраріусом, і тому він заслуговує на повну довіру, чого не можна сказати про чимало інших вигадок дозвільних істориків.
Великий Раймунд, — пише Ферраріус, — один день у році присвячував геть незайвому заняттю: вислуховував кожного, хто прийде повідомити йому щось важливе. Суворо заборонялося в той день приходити з доносом, скаргою й наклепом; ослушникам погрожували батогом, однак людська природа така, що чимало прохачів таки отримували добрячого прочухана.