Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів
Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів

Электронная книга - «Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів». Краткое содержание книги:

Петро Кралюк (нар. 1958 р.) – доктор філософських наук, професор, перший проректор Національного університету «Острозька академія». Є автором численних робіт з історії культури України, зокрема її філософської думки. Створив власну концепцію історії філософії України, яка різниться від загальноприйнятої. Відомий також своєю історичною публіцистикою на шпальтах газет «День», «Дзеркало тижня» та сайті радіо «Свобода». Його перу належить низка романів і повістей («Шестиднев», «Лицар і смерть», «Діоптра», «Віднайдення раю»). У видавництві «Фоліо» вийшли друком книжки П. Кралюка «Справжній Мазепа», «Козацька міфологія України: творці та епігони», «Богдан Хмельницький: легенда і людина», де він подає дещо незвичний погляд на роль елітарних верств та козацтва в історії України, а також «Ярослав Мудрий». У новій книзі П. Кралюка йдеться про непрості стосунки між українцями та їхніми предками й тюрками. Автор показує, що це були відносини між двома цивілізаціями (землеробською й кочовою), які часто мали конфронтаційний характер. Однак існувало й чимало прикладів «взаємодоповнення» та співробітництва. Звертається увага на історію відносин між слов’янським населенням нинішніх українських земель й аварами, булгарами, печенігами, половцями, торками, татарами, турками тощо. Особливо акцентується увага на стосунках між українським козацтвом, з одного боку, та Кримським ханством та Османською імперією, з другого. Показано, що в генезисі українського етносу помітну роль відіграли тюрки, а українська культура має чимало тюркських елементів.
1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 30
Перейти на страницу:

Послаблення Аварського каганату в кінці 20-х рр. VII ст. дозволило булгарам стати незалежними. Їхні племена об’єднав хан Кубрат31. У 632 р. він став на чолі новоствореної держави, яка у візантійських джерелах іменувалася Велика Булгарія. Її територія охоплювала терени південної України, а також Кубань і землі на північ від Кавказу.

Цю державу можна вважати «візантійським проектом», який мав на меті створити у Північному Причорномор’ї дружню для Візантії силу, що, з одного боку, протистояла Аварському каганатові, а, з другого, стримувала напади кочових племен півночі на землі імперії. Як відомо, Кубрат виховувався при імператорському дворі в Константинополі. І навіть там у дванадцятилітньому віці прийняв християнство. Ставши на чолі булгарських племен, він близько 634—641 рр. уклав союз із візантійським імператором Іраклієм.

Велика Булгарія проіснувала до середини 60-х рр VI ст., власне до часу смерті хана Кубрата. До речі, вважається, що цей правитель був похований на теренах України32. Існує навіть його ймовірна могила на Полтавщині. У літературі поширена думка, ніби розпад Великої Булгарії відбувся через те, що хан розділив володіння між своїми синами. Правда, за легендою, він заповідав їм триматися разом. Розпадом держави Кубрата скористалися хозари. Вони взяли під контроль значну частину простору, яким колись володів цей хан. Старший син Кубрата, Батбаян, лишився в Приазов’ї, ставши данником хозар. Інший його нащадок, Котраг, переселився зі своїми ордами на правобережжя Дону. Ймовірно, він теж визнавав владу хазарів. Ще частина булгар під проводом Кубратових синів Кувера й Альцека стала підданими Аварського каганату.

Ще одним булгарським середньовічним утворенням стала Волзька Булгарія. Вона виникла в результаті ослаблення Хозарського каганату. Булгарські племена, що входили до цієї держави, в кінці VIII ст. перекочували на Волгу, де з часом почали вести осілий спосіб життя. У 922 р. правитель волзьких булгар Аль-мас (?—925) прийняв іслам. А хозарська верхівка сповідувала юдаїзм. Тим самим Волзька Булгарія унезалежнилася від Хозарського каганату. Ця держава проіснувала значний час – аж до татарської навали наприкінці 30-х рр. ХІІІ ст. Вона мала певний стосунок і до історії русів-українців. Але про це піде мова далі.

Найбільш відомим серед Кубратових синів був хан Аспарух. Не бажаючи коритися хозарам, він зі своїми ордами покинув терени України й подався на Дунай. Тут, підпорядкувавши собі місцеве слов’янське населення, заклав основи Болгарської держави. Протягом століття її верхівка зазнала слов’янізації. А в 865 р. болгарський очільник, хан Борис (?—907), прийняв християнство. Через певний час після цього в Болгарії утвердилася в богослужінні старослов’янська мова.

Ще одна частина булгарських племен залишилися у Передкавказзі й причорноморських степах. З часом вони зайняли Кримський півострів, а також просунулися в бік степу й лісостепу Придніпров’я. Цей етнос був відомий як «чорні болгари».

Чому розпалася Велика Булгарія, що існувала переважно на теренах нинішньої України? По-перше, ця держава не була стійким утворенням. Вона переважно існувала завдячуючи сильній владі хана Кубрата, який, своєю чергою, користувався підтримкою Візантії. По-друге, це була патронімічна держава, де правляча родина розглядала державу як власність. В принципі, більшість тогочасних держав були саме такими. Оскільки хан Кубрат розподілив свою державу між синами, то закономірним стало її розділення.

У давньоруських джерелах, зокрема в «Повісті минулих літ», є згадки про булгар чи болгар. Але це переважно згадки, які стосуються чи то болгар, які осіли на Дунаї й створили там Болгарську державу, чи про волзьких булгар. Про Болгарську державу в давньоруських літописах ідеться переважно як про державу християнську й слов’янську. Волзька ж Булгарія постає як держава неслов’янська, тюркська й мусульманська. Давні булгари, чи то протоболгари, на відміну від аварів, не залишили якихось сильних споминів у історії русів.

вернуться

31

Про хана Кубрата див.: Мингазов Ш. Кубрат – правитель Великой Болгарии и Кетрадес – персонаж Иоанна Никиусского. – Казань, 2012.

вернуться

32

Сокровища хана Кубрата. Перещепинский клад. – СПб., 1997.

1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 30
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)