Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів
- Автор: Кралюк Петр Михайлович
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-8155-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів». Краткое содержание книги:
ІХ століття8.
Інформація про обрів (або аварів) має, попри легендарність, моменти конкретності. Це не лише згадка про імператора Іраклія, а й повідомлення, що обри приневолили плем’я дулібів. Як про вражаючий елемент поневолення, говориться, ніби обри запрягали у візки дулібських жінок замість коней. Схоже, такі явища мали певне поширення й вони «врізалися» в народну пам’ять дулібів.
Варто взяти до уваги, що події в народній пам’яті зберігаються близько 100— 150 років. Далі вони, як правило, забуваються. Те, що пам’ять про обрів зберігалася протягом тривалого часу (кілька сотень років), а потім ввійшла до літопису – факт по-своєму унікальний.
Імператор Іраклій І
Можна припустити, чому так сталося. Ймовірно, панування обрів справді було важким для дулібів. Пам’ять про це була сильною і яскравою. Вона могла бути зафіксована в фольклорних творах, які зберігалися кілька сотень років. А потім ця фольклорна інформація перейшла до літописів. Також варте уваги те, що дуліби – попередники волинян. Принаймні в «Повісті минулих літ» про них сказано таке: «Дуліби… жили по Бугу, де нині волиняни…»9 А волиняни в «докиївський період» мали вже свої державні утворення, доволі значні міські поселення (наприклад, Зимненське городище10). Арабський географ та історик Абу ль-Хасан Алі аль-Масуді (896—956) навіть вважав, що волиняни (плем’я валінана) колись давно панували над слов’янами11. Звісно, до таких повідомлень варто ставитись обережно, але вони мали під собою певну основу. Археологічні дослідження дають підстави говорити про відносно високий розвиток Волинської землі в епоху раннього Середньовіччя. Тут існували значні поселення, які займали площу близько 10 гектарів і більше12. Принагідно зазначимо, що Київ часів Володимира займав приблизно таку ж площу. У «Баварському географі», пам’ятці, яка відноситься до ІХ ст., вказано, що на теренах Волині, де проживали бужани й велунчани, було понад 300 міст13. Тому тут могла відносно рано з’явитися писемність, яка й зафіксувала «історію з обрами».
Наведене вище свідчення «Повісті минулих літ» небагато нам дає інформації про обрів-аварів та їхні стосунки зі слов’янським, зокрема праукраїнським, населенням. І все ж є інформація з інших джерел, яка дає можливість частково реконструювати ці стосунки.
Зимненське городище, вид з боку Свято-Успенського монастиря
Авари з’явилися на теренах України, зокрема в Північному Причорномор’ї, в результаті Великого переселення народів. Про них зустрічалися згадки в творахдеяких візантійських авторів V і VI ст. – Пріска Панійського, Феофілакта, Сімокатти, Менандра Протектора, Іоанна Ефеського та інших.
Після розпаду імперії гунів, де, ймовірно, верхівка була тюркською14, на теренах євразійського степу сформувалася могутня держава, яка в літературі отримала назву Тюркський каганат (552—745)15. Вважається, що засновником цієї держави був Ашина. Про нього існує легенда, ніби він народився від вовка й гунської князівни чи то від гунського царенка й вовчиці. Тобто тим самим «доводилося» походження тюркського правителя, який мав титул кагана, від гунських очільників. Саме ім’я Ашина походить від монгольського слово «шоно», тобто вовк, до якого додано компонент «а», котрий у китайській мові означає «вельможний, шляхетний». Тобто Ашина – «вовк шляхетної крові». До речі, тотем вовка доволі поширений у тюркських народів. Наприклад, він шанується в пантюркістських колах Туреччини. Саме ж слово «тюрк» спочатку мало значення «сильний, дужий». Пізніше воно стало етнонімом. Тюрки прославилися вмінням робити з криці чудову зброю. Скориставшись міжусобицями серед різних племен, нащадки Ашина опанували значну частину євразійських степів. У 552 р. виникла Тюркська імперія, на чолі якої став каган Тумин. Останній доручив своєму молодшому братові Істемі підкорити західні степи – що й було зроблено.
Залишки недобитих військом Істемі племен (приблизно 20 тисяч чоловік) зрештою злилися в один народ, що став відомий під назвою авари. Останні, скориставшись чварами булгарських племен, які перебували в межах сучасної Лівобережної України, підкорили їх. Також під їхньою владою опинилися й слов’янські племена. У 60-х рр. VI ст. авари, створивши свою державу-імперію, стали господарями Паннонії й грозою Центральної Європи. Її верховні правителі взяли собі титул кагана, розглядаючи себе як конкурентів тюркських каганів16.
8
Толочко П. Давньоруські літописи і літописці Х—ХІІІ ст. – К., 2005. – С. 9—110.
9
Літопис руський. – С. 8.
10
Ауліх В. Зимнівське городище – слов’янська пам’ятка VI—VII ст. н. е. в Західній Україні. – К., 1972.
11
Якубович М. Велика Волинь і мусульманський Схід. – Рівне, 2016. – С. 18.
12
Прищепа Б. Погоринські міста в Х—ХІІІ ст. – Рівне, 2016. – С. 41—54.
13
Войтович Л. «Баварський географ»: спроба етнолокалізації населення Центрально-Східної Європи ІХ ст. // Український історичний журнал. – 2009. – № 5. – С. 12—34.
14
Відейко М. Україна: від антів до Русі. – К., 2009. – С. 29—30.
15
Про Тюркський каганат див.: Гумилев Л. Древние тюрки. – СПб., 2002; його ж. Великая распря в первом тюркском каганате в свете византийских источников // Византийский временник. – 1961. —Т. ХХ. – С. 75—89.
16
Халимоненко Г. Аспарух, Кубрат та інші // Сестра моя, Софія… – К., 2016. – С. 68—69.