...коли один скаже: Слава Україні!
- Автор: Бандера Степан
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Дискурсус
- ISBN: 978-617-7236-22-0
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «...коли один скаже: Слава Україні!». Краткое содержание книги:
Для ближчого ознайомлення з життям і діяльністю Бандери, в книжці подано біографічний нарис Миколи Посівнича «Провідник ОУН».
Мета наших визвольних змагань — повне унезалежнення від Москви через побудову Суверенної Соборної Української Держави -не може бути нічим підмінена. Сама зміна режиму й устрою Росії, при будь-якому узалежненні від неї України, не є ані суттю, ані етапом українського визволення. Сучасна визвольна боротьба українського народу з большевицькою Москвою є одночасно боротьбою з імперіялізмом московської нації взагалі, оскільки большевизм є формою і витвором цього імперіялізму.
Україна може творити спільний протибольшевицький фронт із такими чужими силами, які позитивно ставляться не тільки до самої боротьби, але і до наших визвольних цілей, та воюючи проти спільного ворога, не мають ворожих намірів щодо України. Такий природний і організований спільний фронт творять поневолені Москвою народи.
Зате ж немає таких московських сил, які позитивно ставилися б до самостійницьких змагань України і її союзників, які протиставились би імперіялістичним діям і тенденціям Московщини. Московські протибольшевицькі течії і настрої є проти самого режиму, проти комуністичного ладу й системи, а не проти національно-політичного поневолення інших народів. Різні еміграційні московські партії й організації, при своєму декляративному протибольшевицькому на-ставленні, свою фактичну діяльність зосереджують на поборюванні українського самостійницького руху. Таким чином, коли йде про втримання московської імперії, вони змагають до того самого, що й большевики, й доповняють їх роботу там, де не сягають большевиць-кі руки. У цьому існує фактичний поділ ролі між довома ривалізую-чими формами московського імперіялізму.
Повторюється історія 1917-1920 років, коли то білі, то червоні московські сили, незважаючи на найбільшу взаємну ворожнечу, однаково звертали свої головні сили на знищення самостійности України та інших відновлених національних держав. Денікін узяв усю поміч західніх держав, призначену на боротьбу з большевизмом, і повернув її головним чином проти Українських Армій, що стояли в боротьбі з цим же большевизмом. Так само тепер московські імперіялісти на еміґрації, під формою протибольшевицької акції і спільного фронту, намагаються захопити під свій вплив політику західніх держав на цьому відтинку та скерувати їх акцію на єдинонеділимські рейки, на шкоду визвольним змаганням України та всіх поневолених Москвою народів. Вони намагаються зіпхнути справу державної самостійности України з політичного обрію й утвердити у світовій політиці переконання, що нібито суттю цілого протибольшевицького змагання є тільки справа усунення комуністичного режиму й системи, а самозбереження московської імперії не підлягає жодній дискусії.
Українська самостійницька політика мусить зробити належні висновки з того факту, що в московському таборі існують тільки сили, крайньо ворожі справі державної самостійности України, і що під цим оглядом надалі маємо справу з одностайним фронтом боль-шевиків й антикомуністичних московських імперіялістів. У такій ситуації кожне намагання звести українську політику до спільних позицій із московськими антирежимними силами є рівнозначне з намаганням довести до капітуляції українських визвольних змагань перед московським імперіялізмом. Будь-які зв’язки з ворогом на такій плятформі капітулянства були б злочином національної зради.