...коли один скаже: Слава Україні!
- Автор: Бандера Степан
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Дискурсус
- ISBN: 978-617-7236-22-0
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «...коли один скаже: Слава Україні!». Краткое содержание книги:
Для ближчого ознайомлення з життям і діяльністю Бандери, в книжці подано біографічний нарис Миколи Посівнича «Провідник ОУН».
Наслідки національно-визвольної, революційної боротьби й про-тибольшевицького спротиву не вичерпуються в такому відборонному, стримуючому й відтяжуючому діланні. Ще важливішим є наступальне значення цієї боротьби й спротиву, що примушує ворога міняти свої пляни і йти на уступки. Хоч терор і нищення є головним засобом большевиків у ламанні всякого опору, одначе він не може бути єдиним способом здійснювання цілей большевицького імперіялізму. У своєму імперіялістичному поході Москва потребує не тільки самої землі підбитих народів і їх дібр, але не меншою мірою й людей, їй треба заволодіти душами, головами й руками загарбаних народів і впрягати їх до своїх цілей. Тому большевики, знищуючи одних людей, із такою ж наполегливістю стараються з’єднати собі, виховати, переробити на свій лад інших.
Тій цілі служить у большевицькій системі пропаґанда, розвинена до небувалих форм і розмірів, маючи на послугах усі можливі засоби. Пропаґанда — це, побіч терору, друга головна форма діяння большевизму на поневолені народи. Але й большевицька пропаґанда не може в безконечність годувати людей самою брехнею і обіцянками, а мусить мати якісь наглядні факти, на які могла б покликатися. Тому й большевики мусять бодай мінімальною мірою задовольняти життєві потреби й прагнення народів. Це стосується не тільки до елементарних матеріяльних, побутових і культурних потреб людської одиниці, але так само до незнищенних прагнень народів, яких не можна відразу позбавити всякого національного життя. Так звана совєтизація, тобто денаціоналізація й обмосковлення народів мусить і за большевиць-ким пляном проходити ступенево, бо інакше не можна. На той час московський імперіялістичний характер большевизму мусить бути приховуваний, допускаючи бодай дещо з національних форм і змісту. Большевики хотіли б реґулювати норми того, що їм залишають, в такий спосіб, щоб ступнево щораз більше розводнювати національний зміст їх життя, уморювати власний національний характер народів і перетворювати людей на відданих слуг большевицької Москви.
Але національно-визвольна боротьба й всі прояви національного спротиву перебивають систематичне здійснювання такого пляну. Посилення терору, збільшення нищівних дій викриває всередині й назовні справжню природу й цілі московського большевизму, насторожує несвідомих і ускладнює його підступне діяння. Ще більше розкриває справжній стан революційна боротьба й підпільна пропа-ґандивна акція. Це приневолює большевиків на інших відтинках іти на такі поступки національним прагненням українського народу, які ніяк не згідні з бажаннями Москви. Зрозуміло, що большевики стараються повернути на свою користь усі свої поступки, до яких вони були змушені, або трактувати їх як тимчасові потягнення. Певно, так і було б, якщо б неперервне продовжування національного спротиву й активної революційної боротьби не втримувало постійного напруження, яке не дає змоги большевицькій Москві пляномірно здійснювати її цілі супроти України.
Таким способом протибольшевицький спротив і революційно-визвольна боротьба, незважаючи на важкі втрати й ворожі перемоги на полі безпосереднього зудару, успішно обороняє життя нації і вможливлює поважні здобутки українства в різних ділянках. Завдяки всім жертвам поляглих борців зберігається національна субстанція і підстави для визволення і вільного розвитку українського народу.
Призабута научка
Намагання західніх політиків знайти співжиття з імперіялістич-ною Москвою залишило сліди також серед деякої частини української спільноти на чужині. Головними речниками того «співжиття» та ставки на комуністично-комсомольські кадри в боротьбі проти Москви були: праве крило Української Революційно-Демократичної Партії (УРДП), очоленої Іваном Багряним, і її ліве крило з Іваном Майстренком, а теж середовище Закордонного Представництва УГВР. Тож у своїй статті «Призабута научка» (друкованій за повним підписом у «Шляху Перемоги», Мюнхен, рік III, чч. 50/146 і 51/147 з 9-го і 16-го грудня 1956 р.) Степан Бандера, на підставі історичних прикладів із недавньо минулого й сучасного, виявив шкідливість новітнього совєтофільства і його вислужництва чужим чинникам. Про властиві кадри борців автор писав у статті «До питання основних кадрів національно-визвольної революції».