Карафуто
- Автор: Донченко Олесь Васильевич
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Любовь Борисовна Овсянникова
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Карафуто». Краткое содержание книги:
Японські володарі погрозами й знущанням намагаються вивідати у професора його новий секретний винахід.
Тим часом Володя, проявивши великі мужність і винахідливість, утікає з-під варти. Але як йому добитись до своїх крізь дрімучу тайгу?
Читачі довідаються про безліч надзвичайних, часом страшних пригод, які пережив Володя, пробираючись до прикордонників, щоб разом з ними визволити батька з лабет злочинців.
— Це «Нінтака». Щоб її втопив злий дух, вона нам розполохає всю рибу!
Рис у мисочках апетитно парував. Але Володя не міг їсти, його напружений стан змінився майже переконанням, що ось-ось наскоче радянський сторожовий корабель, і тоді кришка цим японським хижакам!
Але навколо все було тихо. Здавалося, що тут не злодійські шхуни, а мирні рибалки спокійно ловлять плескату камбалу.
Коли ж усе трапилось, так, як Володя собі уявляв, юнак скам'янів. Світло-сірий гострий ніс сторожового катера виринув раптом з туману. Він то падав, то знову підіймався на високій хвилі. Рибалки з «Нінтаки» помітили його тільки тоді, коли катер різко повернувся носом до борту шхуни і на її палубу сміливо стрибнув з наганом у руці моряк. Може, це був матрос, може — боцман. Володя бачив, як маяли на вітрі стрічки його безкозирки…
Радянський військовий катер з зеленим вимпелом помітили і на «Нікка-мару». В ту хвилину, коли на палубі «Нінтаки» команда підняла руки і з рубки назустріч радянським морякам вийшов, улесливо зігнувшись і потираючи руки, японський капітан, Торадзо, не розгубившись, наказав перерізати канати. Сіть пішла на дно. Слідом за нею за борт полетіли перемети й інше рибальське знаряддя. Але Володя знав, що це не врятує шхуни.
В трюмі «Нікка-мару» лежало багато свіжої риби, і це був найкращий доказ злочинства в радянських водах.
Тим часом за першим прикордонником на палубу «Нінтаки» стрибнуло ще кілька озброєних моряків. Рибалки й команда застигли на місці з піднятими вгору руками.
Капітан «Нінтаки» вклонявся, тер руки, але на нього зараз не звертали ніякої уваги. Володя бачив, як з катера кинули на палубу шхуни канат. Його кінець на льоту впіймав радянський моряк і закріпив. Тепер «Нінтака» була взята на буксир.
Зненацька Володя відчув, як «Нікка-мару» здригнулась, затремтіла і рушила з місця. Поки радянські прикордонники арештовували команду «Нінтаки», капітан «Нікка-мару» оговтався і вирішив утекти, сховавшись за густою запоною туману.
Ще кілька хвилин, і шхуна встигне сховатись. Володя зірвався з місця. Що робити? Який знак дати? Гукнути? Ні, не почують зараз, бо лунає команда на катері і зняли гармидер арештовані японці. А «Нікка-мару» вже зробила поворот, і запінилась за кормою вода…
Блукаючий погляд Володі впав на дзвін біля капітанської рубки. Юнак підскочив до нього і зірвав ковпачок з металевого бовкала. Смикнув за вірьовку…
Дзвін задзвонив пронизливо, аж у вухах залящало. Володя встиг побачити, як дула двох кулеметів націлилися з катера на «Нікка-мару», просто на рубку, де за склом стояв, ворушачи губами, капітан. Тікати було неможливо, «Нікка-мару» зупинилась. І саме в цю мить хтось із страшною силою вдарив Володю по голові. На секунду все закрутилося перед очима, застрибало, майнули зовсім близько гребені бурунів, і юнак звалився в море.
Хвиля підхопила його і, перш ніж він отямився, віднесла від шхуни. Володя знав, що минуло не більш як дві-три хвилини і радянський катер десь тут, зовсім недалеко. Треба тільки напружити сили й попливти. Але куди? В який бік?
Навколо було густе молоко туману, яке ховало і катер, і японські шхуни.
Володя прислухався, і йому здалося, що він чує далекі людські голоси й стукіт мотора. Нестерпно боліла голова. «Мабуть, Торадзо вдарив, — майнула думка, — безумовно, він!» Юнак зціпив зуби й поплив у той бік, звідки долинули голоси.
Він плив довго, але навколо, як і раніше, здіймалися тільки сиві пасма густого туману.
З кожною хвилиною ставало все важче боротися з бурунами. Володя відчував, що довго не витримає, бо сили швидко танули.
«А все ж таки «Нікка-мару» не втекла! — подумав він. — Яка ж голова важка… Ні, вона зовсім легка, вона легка, як скляний шар, і дзвенить, дзвенить… І крутиться, крутиться, крут…»
Думка урвалась. Стало зовсім легко й спокійно. Потім усе зникло.
У РЕВУЧОМУ ПОТОЦІ
«Де це я? — подумав Володя. — Що це за дошки? Канати? «Нікка-мару»?
Пригадав з усіма подробицями все, що з ним трапилося. Підвівся на лікті і здивовано розглядав незнайому обстановку. Ні, це не «Нікка-мару». Це звичайний великий човен. Легко крутилась голова. Брязнув ланцюг — човен гойдається біля берега. На березі спить рибалка-японець. А вдалині лісова смуга тайги.
«Я поплив у протилежний від катера бік, — подумав Володя, — і мене, напівпритомного, помітили японські рибалки з човна».