Пригоди Румцайса (на украинском языке)
- Автор: Чтвртек Вацлав
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Олег Микитенко
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Пригоди Румцайса (на украинском языке)». Краткое содержание книги:
Чи чули ви, хто такий Румцайс і чим він знаменитий? Він покарав зажерливого мельника, подарував Манці сонячний перстень, підстрелив крижану пташку, навернув на розум недолугого велетня...
Чесний, сміливий, сильний, добрий і веселий Румцайс допомагав слабим та малим, захищав скривджених, карав злих і несправедливих.
Повість про Румцайса написав відомий чеський письменник Вацлав Чтвртек, і діти братньої Чехословацької соціалістичної республіки дуже полюбили її.
Коли ви познайомитеся з Манкою, Румцайсом та їхнім сином Ціпісеком, ви теж полюбите їх і разом з ними переживете всі їхні пригоди. А цих пригод — аж п'ятдесят чотири...
— А до себе назад ти б не повернувся? — спитав Румцайс.
— Тільки якщо мені цього схочеться знову, — пробурмотів велетень Цумштайн, шукаючи, куди б зручніше повалитися на землю.
Румцайс побачив, що з таким громилом по-доброму нічого не зробиш. Став він міцніше і крикнув:
— Гей, ти! Якщо хтось схоче полежати біля Їчина, то тільки там, де я дозволю!
Велетень Цумштайн зареготав так, що в Їчині аж дзвони загойдалися.
— Оце ти хочеш мене напучувати? — крикнув він. — Ну то спробуй, якщо кортить.
— А як? — спокійно питає Румцайс.
— Це вже твоє діло! Тільки мене ніхто в світі не буде повчати, бо у цьому я сам майстер над майстрами. — Але на землю не ліг, тільки розтовк п'ятою Нивлтекову грядку з маком і пробурмотів: — Завтра опівдні чекаю тебе, Румцайсе, під чержовським гаєм.
Коли Румцайс прийшов додому, Манка сказала:
— Щось у тебе, Румцайсе, на чолі зморшка від турбот.
— Завтра опівдні маю змагатися з велетнем, хто кого перемудрує. А якби ж ти тільки знала, що то за один.
Сів Румцайс на камінь біля печери і почав думати, як би йому перемогти велетня. Та коли сильний міркує, як подолати ще сільнішого, справа йде повільно. Адже Румцайс не хотів поступитися своєю розбійницькою гордістю і шукати легкого шляху.
Манка подивилася, подивилася, як Румцайс тре собі чоло, а тоді сказала:
— Залиш це діло на мене, Румцайсику. Коли треба буде, я тобі завжди підкажу.
На другий день опівдні вони чекали на велетня біля чержовського гаю. Румцайс — щоб змагатися з Цумштайном, хто кого перемудрує; Манка — щоб вчасно дати Румцайсові добру пораду; і Ціпісек — щоб звикав дивитися на страшні видовища.
Коли в Їчині дзиґарі пробили дванадцяту, переступив велетень Чержовську гору і вже як тут уродився. Ціпісека зі своєї висоти він, мабуть, і не помітив. На Манку не звернув уваги. Крикнув Румцайсові:
— Щоб нам даремно не сваритись, давай так: хто кого перехитрує, той і буде командувати.
Румцайс кивнув головою, бо що ж на це скажеш. Велетень Цумштайн узявся рукою в бік і крикнув удруге:
— Можеш починати, Румцайсе!
Манка тим часом витягла щось із кишені фартуха, подала Румцайсові й прошепотіла йому на вухо кілька слів.
А Румцайс гукнув:
— Гей, Цумштайне, ось у мене на долоні лежить горошина! Нумо по черзі візьмімо її пучками.
І Румцайс тонким розбійницьким рухом узяв горошину, а потім знову поклав її на долоню.
Велетень навіть не спробував цього зробити. Щоб міг він побачити горошину зі своєї висоти, мусила вона бути щонайменше як два гарматних ядра.
— Перший раз ти виграв, Румцайсе! — крикнув велетень, аж загуло навкруги.
А Манка вже знову подала щось Румцайсові й знову прошепотіла йому на вухо кілька слів.
— Тепер ми вип'ємо по черзі із цього горнятка, і кожен скаже, скільки було там ковтків, — сказав Румцайс. Він випив воду і сказав:
— У горнятку було три середні розбійницькі ковтки.
Манка знову набрала у горнятко води і поставила його до кінчика пальця Цумштайнової ноги.
Велетень не хотів так просто програти друге змагання. Покрутив він головою туди й сюди і довго придивлявся до горнятка, аж поки від води блиснув йому в око сонячний зайчик. Потім нахилився і, як тільки міг легенько, взяв горнятко обома мізинцями й підніс до рота.
— То скільки в ньому було ковтків? — запитав Румцайс.
— Хтозна... Я те горня проковтнув, — ніяково пробурмотів велетень.
Залишилося останнє змагання. Щоб Цумштайн не ображався потім, Румцайс попередив його:
— Оті два перші змагання пішли за два рази. А трете буде рахуватися за три. Хто переможе цього разу — той і виграв.
Велетень Цумштайн хвилину перекочував ці слова у своїй круглій голові, потім кивнув. А Румцайс уже показував йому на брилу, що лежала край плацу для військової муштри. Здорова була брила така, як хата із хлівом разом.
— Будемо перетягувати брилу, — сказав Румцайс. — Хто втримає і не пустить — той виграв.
Цумштайн кивнув головою: на таких справах він, мовляв, добре знається. Вхопили вони брилу з обох боків і потягли кожен до себе, аж вона затріщала. Тільки велетень був високий — аж під хмари — і силу теж мав таку. Почав він витягувати брилу в Румцайса із рук. Зітхнув Румцайс — а це був у нього такий знак.
На той знак узяла Манка позад себе велику хустку і висипала з неї в синову шапку рій лісових ос. Ціпісек кинувся з шапкою до п'яти велетня і випустив там оси.