Пригоди Румцайса (на украинском языке)
- Автор: Чтвртек Вацлав
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Олег Микитенко
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Пригоди Румцайса (на украинском языке)». Краткое содержание книги:
Чи чули ви, хто такий Румцайс і чим він знаменитий? Він покарав зажерливого мельника, подарував Манці сонячний перстень, підстрелив крижану пташку, навернув на розум недолугого велетня...
Чесний, сміливий, сильний, добрий і веселий Румцайс допомагав слабим та малим, захищав скривджених, карав злих і несправедливих.
Повість про Румцайса написав відомий чеський письменник Вацлав Чтвртек, і діти братньої Чехословацької соціалістичної республіки дуже полюбили її.
Коли ви познайомитеся з Манкою, Румцайсом та їхнім сином Ціпісеком, ви теж полюбите їх і разом з ними переживете всі їхні пригоди. А цих пригод — аж п'ятдесят чотири...
А тут саме наспів фурман Шейтрочек.
— Ця колода моя, я везу її від Кбелніце! — промовив він.
— Коли твоя, так сам і подбай, щоб забрати її з майдану, — сказав війт і хотів повернутися в ратушу.
Але в цю мить один із радників вигукнув:
— Колода поворушилася!
Це бачили й інші. А за хвилину побачили й більше. З чорної колоди обсипався попіл і відпав обгорілий верхній шар. І всі побачили змія. Отого семиголовця, що крила в нього з перетинками, що в нього обгоріла спина, коли він розпалився понад зміїну міру.
Замірився змій всіма сімома головами на війта й міських радників. Затремтіли вони, як осикові листочки, і повтікали у галерею. Тільки війт Крейцар наважився крикнути через плече:
— Ну й прислужився ти нам, Шейтрочеку! Ну й фурман! Самому приперти змія до Їчина!
Змій Шейтрочека наче й не помічав, а пхався до ратуші. То пашіло від нього жаром, то віяло холодом, і кричав змій голосом, схожим на сім іржавих сурм:
— Перш за все, я завітаю до Румцайса, він мені дорого заплатить! А тоді зайду розрахуватися дрібними з усім Їчином!
Закричав оте і нюшкує — з якого боку Ржаголецький ліс.
Шейтрочек вже й не чекав. Побіг мерщій до корчми, скочив на віз, стьобнув Буханчика і погнав його, попустивши віжки, до Ржаголця. Поміж деревами їхати було важко, та Шейтрочек ні разу навіть колесом не зачепився. Біля печери крикнув:
— Румцайсе, на тебе змій іде!
Румцайс вийшов і спокійно так питає:
— Аз якого боку?
— Від Їчина!
— Не галасуй, — знову спокійно каже Румцайс. — Ціпісек саме прокидається і може злякатись спросоння.
Шейтрочек уже озирався, де зручніше стати з батогом проти змія. Але Румцайс промовив втретє, так само спокійно:
— Із батогом у лісі тісно воювати. Виїжджай на просіку, а я сам тут подбаю про себе.
Ще почув він, як загриміли колеса об пеньки, а вже був тут змій. Спустився на перетинках з неба такий розпашілий, аж молоді пагони в'яли.
Румцайс набрав повні груди повітря і дмухнув собі на кінчики чобіт, щоб не зайнялися.
А змій реве:
— Ну, приймай гостя, Румцайсе!
— Тільки не знаю, чим тебе частувати, — відповів Румцайс.
— Нічого, я сам собі виберу ласий шматочок! — знову заревів змій, роззявив усі сім пащек і кинувся на Румцайса.
Румцайс побачив, як у семи горлянок скачуть іскри і як із тих іскор родиться гарячий вогонь. Відступив він трішки і каже:
— А в мене є для тебе справжні ласощі.
І дав знак у печеру.
Манка з Ціпісеком почали носити йому каштани із схованки. Манка — цілими кошиками, Ціпісек у шапці. А Румцайс сипав каштани змію в сім його горлянок.
А що був змій гарячий, як жар, каштани в ньому потріскалися. Були вони цьогорічні і стиглі, і в кожному сили — як у пістолі. От і закипів у змія всередині такий шарварок, що за хвилину був він каштанами увесь подірявлений. Не лишилося на ньому ані шматка цілої шкури.
Упоравшись із змієм, погукав Румцайс Шейтрочека з просіки і мовив:
— Заверни до Їчина та скажи там, щоб більше змія не чекали.
30. Як Румцайс поклав на землю велетня Цумштайна
Одного разу йшов Румцайс узліссям і позирав, чи не виступив якийсь дуб у поле і чи не заважає орачам. Раптом поряд із ним упала каменюка — здорова, як хата. Румцайс озирнувся: звідкіля вона прилетіла?
Аж тут стоїть велетень. Одна нога — в Гнотиковій пшениці, друга — аж у Постловому житі. І такий високий, що жайворонок ледве до плеча йому може долетіти.
Румцайс мусив набрати якнайбільше повітря, щоб докрикнути до велетня:
— Гей там, обережніше з камінням, можеш мені капелюх пробити!
А велетень як загримить, наче грім у долині:
— Оце вже й побавитися чоловіку не можна? — і підкидає собі на долоні ще трійко здоровецьких каменюк.
— Я навіть не знаю, як ти звешся! — щосили крикнув Румцайс.
Велетню таке питання не сподобалось — адже він думав, що його й так усі знають. Забурмотів він, ніби скеля покотилася з гори по камінню:
— Мене звуть Цумштайн! — і махнув рукою в бік Зебіна, аж вітер війнув. — Я звідти, де долини вищі за оці ваші гірки.
— А чого тобі треба? — спитав Румцайс.
Велетень Цумштайн спершу закинув для забавки три каменюки кудись у Баварію.
— Чого б я тут хотів? — перепитав він і знизав плечима, а знизу здавалось, ніби поворушилися дві хмари. — Трішки полежати — тільки й того. У вас тут рівненько, а у нас скелі скрізь. Мулько лежати.
Румцайс поглянув навколо. Якщо цей велетень отут розляжеться, шкоди наробить чимало. Влежану землю плугом опісля вже ніхто б не підняв, лісу б теж чимало на тріски пішло, та й шмат міста Їчина міг би постраждати.