Крізь час. Темна Вежа II
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Темна вежа #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-343-691-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Крізь час. Темна Вежа II». Краткое содержание книги:
— Твоя залежність минеться, — сказав стрілець і спромігся видобути одну з пробних упаковок, що лежали в кишенях джинсів Едді, які були так схожі на його власні джинси. Він зміг прочитати тільки деякі з літер, але не всі. Здається, написано «Чифлет».
Чифлет.
Ліки з того, іншого світу.
— Смерть або одужання, — пробурмотів Роланд і проковтнув дві капсули, не запиваючи. Потім прийняв ще три пігулки астину, ліг біля Едді й обійняв його, наскільки це було в його силах. А потім, трохи промучившись, обидва заснули.
Тасуються карти
Після тієї ночі ціла смуга життя Роланда спливла намарне, цей проміжок часу для нього насправді не існував. Єдине, що він пам'ятав, — ряд розрізнених картинок, моментів, уривки розмов без контексту. Повз нього проносилися якісь карти: одноокі валети, трійки, дев'ятки, Кривава Чорна Сука — Дама Павуків — які швидко-швидко тасує шулер.
Пізніше він поцікавився в Едді, як довго це тривало, але Едді теж не знав. Вони обоє жили поза часом. У пеклі часу немає, а кожен тепер перебував у власному пеклі: Роланд — у пекельному полум'ї лихоманки й зараження крові, а Едді — в геєні наркотичної ламки.
— Точно менше тижня, — відповів Едді. — Це все, що я можу сказати напевне.
— А звідки ти можеш це знати?
— Пігулок для тебе було рівно на тиждень. Після цього з тобою сталося б як не те, то інше.
— Одужання чи смерть.
— Точно.
На зміну сутінкам вже приходить темрява, і лунає постріл, сухий тріск, що накладається на безперестанний, невідворотний шум прибою, які розбиваються об безлюдний берег: БА-БАХ! Він відчуває запах пороху. «Небезпека, — знесилено думає стрілець і тягнеться до револьверів, але їх немає. — О ні, це кінець, це…» Але пострілів більше не чути, натомість крізь пітьму доноситься приємний запах
смачного. Це аромат їжі, яку готують, після тривалого безрадісного гаяння часу нарешті готують. І річ не просто в цьому ароматі. Він чує потріскування гілочок, бачить слабкий помаранчевий проблиск розкладеного багаття. Час від часу, коли налітає морський вітерець, він відчуває ароматний димок і той, інший запах, від якого рот наповнюється слиною. «їжа, — думає він. — Господи, невже я голодний? Якщо хочеться їсти, то, мабуть, я одужую».
«Едді, — намагається покликати він, але у нього пропав голос. Болить горло, дуже болить. — Треба було взяти з собою ще й астину», — думає він, і тут його розбирає сміх: всі ліки для нього, а для Едді — жодних.
З'являється Едді. В руках у нього металева тарілка, яку стрілець впізнав би за будь-яких обставин: зрештою, її дістали з його кошеля. На ній димляться шматочки білувато-рожевого м'яса.
«Що це?» — силкується спитати він, але видушує тільки ледь чутний писклявий звук, схожий на пукання.
Едді читає у нього по губах.
— Не знаю, — роздратовано відповідає він. — Знаю тільки, що я від цього не здох. Їж, щоб тебе чорти взяли.
Стрілець бачить, що Едді дуже блідий, він весь тремтить і від нього йде якийсь запах, тхне чи то лайном, чи то смертю, і Роланд розуміє, що Едді дуже зле. Він простягає руку, прагнучи втішити його. Едді сердито відкидає її назад.
— Я тебе годуватиму, — гнівно каже він. — Хер його знає чому. По-нормальному я мусив тебе вбити. Я б так і зробив, якби вчасно не подумав, що коли вже тобі вдалося пробратися у мій світ один раз, то, може, ти зможеш зробити це ще раз.
Едді оглядається довкола.
— І якби мені не було так самотньо. Про них я вже мовчу.
Його погляд повертається до Роланда, і тут з ним стається напад корчів — такий сильний, що він мало не скидає шматки м'яса з тарілки. Нарешті дрож минається.
— їж, хай тобі грець.
Стрілець їсть. М'ясо не просто непогане: воно смачнюче. Він з'їдає три шматки, а потім все застилає пеленою, і знову
він намагається щось сказати, але може тільки шепотіти. Едді притис вухо до його губ, тільки час від часу, коли Едді скрючується в черговому спазмі, воно здригається і відсувається вбік. Стрілець повторює:
— На північ. Угору… вгору узбережжям.
— Звідки ти знаєш?
— Просто знаю, — шепоче він.
Едді дивиться на нього.
— Ти шизонутий, — каже він.
Стрілець посміхається і пробує вирубатися, але Едді дає йому ляпаса, боляче плеще по щоці. Блакитні очі Роланда різко розплющуються, і на якусь мить у них з'являється стільки життя й збудження, що Едді стає якось не по собі. Потім його губи розходяться в усмішці, що більше схожа на вишкір.