Сестри Річинські. (Книга перша)

Йосифові відразу якось не сподобалося, як цей молокосос став повчати його, наче якогось невігласа. Незвичним видався йому крикливий, розв'язний спосіб вислову молодого Філіпчука, але він подумав, що молодь взагалі стала тепер іншою. Колись молоді люди були скромні й поважали старших від себе, бодай за їхній життєвий досвід, а тепер підліток починає повчати тебе, сивого, — а яка рада на це?

Одне певно, що молоді дозволено літати попід хмарами, а зрілій людині треба дивитись на справу розсудливо.

— А що друкуватиме та нова друкарня? Я хотів би знати, слухайте мене, чи матиме вона достатню клієнтуру, щоб утриматись?

Філіпчук злостиво усміхнувся.

— Забавний ви, пане Завадко, перепрошую, що я так висловився! Що друкуватиме та українська друкарня?

Вам цікаво знати що? Все, що виходитиме друком на українській мові в Нашому і його околиці…

— То що… є вже така домовленість?

Кость нахабно розреготався Завадці у вічі.

— Що ви, направду ніби з місяця звалилися? Та хіба ж українській друкарні треба домовлятись, щоб українські видавництва давали їй замовлення? Файно би це виглядало! Хай би спробували надрукувати бодай одну летючку в поляка чи єврея, коли вже буде моя друкарня, то-о! — він підняв до висоти носа Завадки палюгу з закрученою кавулею, — то ще того самого дня могли б замовляти собі шкляра…

Завадці ця балаканина здавалася вже не дивною, а просто-таки дикою. Він хоч сам ніколи не був власником друкарні, та з досвіду своїх принципалів[66] знав, що коло клієнта ходили, як коло розбитого яєчка. Конкуренція існувала завжди. Коли, скажім, за панування Австрії менше було друкарень, то й наполовину менше друкувалося всякої продукції. Клієнта завжди треба було брати то неперевершеною, дійсно безконкуренційною якістю виконання, то терплячим чеканням оплати; але щоб клієнта палюгою заганяти у друкарню — щось подібне чув Завадка вперше.

Філіпчук прочитав вагання на обличчі Завадки, бо поспішив з поясненням:

— Минулися, прошу я вас, часи євангельської покори, що хто тебе вдарить у праву щоку, то ти підстав йому ліву. Тепер, прошу я вас, такий принцип: ти мені око, я тобі обидва, ти мені зуб, я тобі всю щелепу. Подивімся на інші народи. Чим вони завоювали собі своє становище у світі? Покорою, слізьми, молитвами? Нічого подібного! Лише сміливість, рішучість, самовпевненість дали їм віру у свої сили, а за цим, прошу я вас, і перемогу! А наш русин, прошу я вас, від колиски звик тільки кланятись, плазувати й чекати панського милосердя, чорт би його побрав! Як говорить Ніцше: хто плазує черв'яком, той хай не нарікає, що його розчавлять.