Ченці-чудотворці

— Все це, — сказала вона напутнім тоном, — слід тримати у великій таємниці, не доведи господи, щоб хто-небудь з них довідався!

Вона взяла ножиці і повирізувала з картини всі людські постаті. Потім вийняла три голки, пучок полиню і все це міцно загорнула у чистий папір, на якому зверху провела кілька ліній, схожих на черв'яків. Після цього звеліла старій відіслати невістку на деякий час з дому і принести її подушку. Розпорола напірник, всунула туди згорток, зашила все це і, поклавши подушку на місце, пішла.

Коли настав вечір, мати вмовила сина заночувати вдома. Служниця, якій дещо розповіли, причаїлася біля дверей спальні і стала дослухатись.

Наприкінці другої варти[38] вона почула, як дружина покликала Суня, назвавши його дитячим ім'ям[*]. Сунь промовчав, але скоро дружина обізвалась до нього знову. Сунь щось сердито буркнув їй у відповідь.

На світанні мати зайшла до них у спальню. Бачить — син і невістка сплять, одвернувшись одне від одного. Зрозуміла, що засіб черниці не подіяв. Покликала сина до себе в кімнату, почала його ласкою умовляти, але той, зачувши ім'я дружини, враз розсердився і заскреготав зубами. Мати не стрималась і вилаяла його. Тоді син вибіг з будинку.

Через кілька днів черниця завітала до них. Мати дорікнула їй за те, що чаклування не дало ніяких наслідків. Черниця була дуже здивована і попросила служницю розповісти все, що вона чула тієї ночі.

— Бачте, — засміялась черниця, — минулого разу ви мені повідомили, що невістка не може терпіти вашого сина, тому я й наворожила тільки їй одній. Тепер, як ви самі переконалися, невістка вже потяглася до чоловіка, а в нього душа до неї не лежить. Тож давайте і за вашого сина візьмемось. Я певна, неодмінно допоможе!

Мати знову зробила все так, як їй було сказано. Цього разу черниця зашила талісман у синову подушку. Стара насилу умовила, щоб Сунь прийшов додому переночувати...

Години через дві чоловік і жінка полягали спати, але з кімнати лише чулося, як вони ворочаються на своїх ліжках та іноді хтось з них кашляне. Мабуть, обоє не могли заснути. А ще через деякий час стало ясно, що вони вже вклалися на одне ліжко і про щось собі шепчуться. Голоси були такі тихі, що нічого не розбереш. Вже починало світати, а веселий сміх та жвава розмова ніяк не вгавали.

Служниця доповіла про все це матері, і та щедро нагородила черницю.

З того дня подружжя почало жити в любові та злагоді.

Тепер кожному з них перевалило за тридцять, мають хлопчика й двох дівчаток. Хоч минуло вже понад десять років, та вони жодного разу не посварились.

Товариші все допитувались у Суня, як це у них так сталося, а він, посміхаючись, казав:

— Раніше, бувало, гляну їй услід, а в душі несамовитий гнів піднімається. А от тепер почую її голос — і радісно мені стає... А чому — і сам не знаю.