Ченці-чудотворці

Покликали невістку. Та й справді назвала його ім'я, але визнати себе винною в розпусті відмовилась, сказавши, що то її свекруха цим займається.

Жінки почали сперечатись, дорікати одна одній. Повітовий начальник послухав їх і звелів привести гультяя. Але той, коли його привели, розкричався і начисто заперечував усі звинувачення.

— Ніяких справ я не мав ні з тією, ні з тією, — запевняв він. — Знаєте, ці вдови просто ненавидять одна одну от і наговорили на мене всякої всячини!

— Може, й так, — погодився начальник. — Але чоловіків у селі кількасот, чому ж саме на тебе наговорили?

І начальник звелів всипати йому так, щоб затямив надовго. Розпусник упав перед ним на коліна і почав благати, щоб його не карали, бо він, мовляв, признається, що ходив до невістки.

Начальник звелів надіти їй на шию колодку, але жінка й після цього не хотіла визнавати себе винною. Тоді її просто прогнали геть.

Ображена невістка подала скаргу губернаторові, але там не стали морочитись, і справа якийсь час там і залишалась невирішеною.

Та скоро у сусіднє місто Ліньцзінь намісником губернатора було призначено шановного Сунь Люся. що відзначався особливим хистом у вирішенні судових справ. Отож скаргу молодої вдови переслали на розгляд у Ліньцзінь. На судове засідання привели усіх трьох. Після короткого допиту Сунь наказав відвести їх до в'язниці, а своїм підлеглим звелів понаносити до судової зали цегли, каміння, ножів та голок, які нібито знадобляться на завтрашньому судовому засіданні.

— Навіщо це? — здивовано питали один одного чиновники. — Щоб покарати людину, досить колодок та наручників. Невже він збирається вести допит методом, який закон не передбачив?