Яса

виспівував козак Рябуха голосом хоч і не вельми гарним, зате дужим. Спів вплітався в степ, линув над кушпелею, і козаки слухали не перебиваючи. І слухали орли, ширяючи в високості. Степ пахтів торішніми полипами, дроком, волею. Козаки ніколи не говорили між собою, що цей степ може родити пшеницю. Вони відали про те, але й знали, Що плугатарство тут заснуло в далекій далечі пам'яті, навіть не їхньої, а багатьох поколінь. Степ існував для того, щоб доганяти і втікати, заступити справжнє поле, на якому ще виростають пшениці і діти. Їхали тюпака і риссю — коней не морили, бо дорога далека.

Аж ось дорога розчахнулась на дві, ширша пластала понад Дніпром далі, на Нижній Перевіз, вужча повертала в степ. Й одразу пропали плавні, в обидві руки слалося Козацьке Поле, вже трохи поруділе од спеки, пустельне о цій полуденній порі. Та пустельність хапала за душу, степ навівав нудьгу й утому. Та не такий Марко Ногаєць, щоб нудьгувати. Позаду всіх, глибоко позасовувавши у великі дерев'яні стремена ноги, важко погойдувався у сідлі козак Кирило Кайдан. З вигляду грізний і сердитий — у півліктя вуса, волосся густе, як верболіз при повній воді, чорні очі в сталевих цятках, — насправді ж добрий і незлобивий, мов дитина. Кайдан — високий і дебелий, і кінь під ним важкий: копита — як чавунці, ще й трохи кумедний, чорно-гнідий, а на череві — біла латка. Опустивши велику голову, кінь теж дрімав. Марко підкрався до рябопузого й в один мент прив'язав до хвоста бублика. Кінь пробудився од дрімоти, струшуючи шкірою на холці, замахав хвостом, і бублик замиготів у повітрі. Кайдан прокинувся од реготу, довго не міг нічого второпати, а коли побачив бублика, обурився й погнався за Марком. Той утікав, ловко правуючи між козаків. Кайдан хотів дістати його ратищем, але тільки збив з Маркової голови шапку, але той упіймав її на лету. Пересміялись і перебалакали, а далі втома знову налягла на плечі. Степ курівся сірою млою, обрій заколихував, і вже дрімав не один Кайдан, а половина команди. Коні йшли ступою. Хуркнула з трави хохітва, прудко замахала крилами, аж зарябіло в очах, блиснула чорно-білим намистом на шиї, — то був самець у розпалі шлюбного шалу, — і впала в трави. Шукай — і з собаками не знайдеш. Козаки провели її політ сонними очима.